![Вогонь для Вогнедана [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогонь для Вогнедана [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогонь для Вогнедана [uk]». Краткое содержание книги:
Про те, що дух дійсно не вмирає, оповідається в романі «Вогонь для Вогнедана» Правитель Вогнедан, нащадок прибульців — дивних загинув у боротьбі з завойовниками. Але його невпокорений дух втілився в його нащадка, княжича Чорногори, однієї з найвіддаленіших південних провінцій Великої та Могутньої Імперії Півночі. Страшні спогади з минулого життя загартовують волю молодого шляхтича і підказують йому можливість врятувати свій народ з пазурів Імперії…
— А що він думає про вас? — спитав зацікавлено Вогнедан.
— Напевне — що я є розбійником, — всміхнувся Сокіл, — тобі мабуть не доводилося читати «Привидів Темнолісся»
— Читав! — мовив Вогнедан, просяявши від радісного спогаду, — з сестрою. Ще до… Я рано навчився читати.
Сокіл раптово зупинив коня і постукав у благеньку хвірточку біля бідняцької перекошеної хатини. За кілька хвилин хвіртка рипнула і на вулицю визирнув булькатий темношкірий чоловічок.
— Ви — Шешт Шрож? — спитав Сокіл
— Так, мій пане, — прожебонів кедаг. Вогнедан дивився на нього з цікавістю. З кедагів він до цього часу бачив лише Горошта Хадіна, та й той не був чистокровним.
— У вас має бути для мене лист. Від белатського торговця, пана Атарі.
— Заходьте, пане офіцере, — ще більше зігнувся кедаг, — я маю листа…
Коней вони зоставили на вулиці, прив’язавши до тину, і Шешт вислав стерегти їх такого ж смаглявого негарного хлопчиська. Зайшли у двір. Хазяїн настійливо почав припрошувати гостей до хатини, але Сокіл не поспішав. Вогнедан відчув, як напружився його обрядовий брат.
— Шановний Шеште, — мовив Птаха лагідно, — винесіть пакунка мені сюди. Я дуже поспішаю.
Шешт почав відходити до дверей, якось боком, наче чогось очікуючи. І тут Сокіл змахнув рукою. Одночасно гримнув постріл… З віконечка … Щось свиснуло зовсім близько від Вогнедана… Сокіл змахнув рукою ще раз. Чоловік, котрий вискочив на поріг хатини, почав валитися навзнак, чіпляючись за одвірок.
— Назад, брате, — крикнув Сокіл, — до хвіртки! Назад!
Вогнедан кинувся до хвіртки, і раптом побачив ще одного чоловіка, що зістрибував з даху якраз за спиною у Сокола. Хлопчина вхопив кілка, притуленого до тину і вліпив нападнику по спині.
Чоловік обернувся. В руці у нього був пістоль. Цівка глянула в очі юному Парду, який одрухово затулився жердиною
— Щеня, — сказав чоловік, — ти ба….
— Соколе! — крикнув Вогнедан, та обрядовий брат вже опускав з розвороту шаблю на голову людини з пістолем. Хлопець кинувся ницьма і вчасно… Куля просвистіла над ним.
Сокіл відступав до хвіртки. Перестрибнув через вбитого. Шешт Шрож трусився біля стіни, не в змозі вимовити слово.
— Я вбив трьох, — мовив до нього Сокіл, — скільки ще їх там? У хаті?
— У хаті — од-дин, — заїкнувся Шрож, — їх і було троє…
— То є мені листи…шановний?
— Н-нема.
— Нема, чи вони у ваших гостей?
— Нема! — закричав кедаг, — Нема!
— Перевіримо, — сказав Птаха спокійно, — джуро, перетрусіть кишені цього панка…
Вогнедан взявся виконувати завдання, хоч йому було і гидко і страшнувато. У кишенях вбитого він знайшов шкіряний гаман з моанськими червінцями. Ніяких листів чи паперів при вбитому не було.
Сокіл тим часом повернувся до дверей і перетрусив кишені другого нападника. Тоді вийняв з-за череса пістоля й зайшов до хатини.
— Ой, ой, — заголосив кедаг, — повбиває… Діточок моїх повбиває…
— Замовкніть, — різко мовив Вогнедан, підіймаючи розрядженого пістоля, що лежав поруч з нападником, — бо стрельну…
Кедаг не втямив, що зброя вже не є небезпечною, і замовк. Сокіл вийшов з дверей і засунув пістоля за черес.
— Скільки вам заплатили? — спитав, — дурний ви чоловік, бо поласились на дурні гроші. А так би мали сталу платню. Ходімо, джуро…
Кедазький хлопчисько на вулиці, на диво, нікуди не втік. Він сидів під тином, затуливши голову руками.
— Трохи не попали, — мовив Сокіл, відв’язуючи коней, — оці ще мені кедаги… До вірності не змусиш і грошами. А доводиться часом використовувати сучих дітей…
— Ви того, що у вікні — платівкою вклали? — спитав Вогнедан захоплено, — ну у вас і рука, старший брате…
— Рука, — сказав Сокіл, — краще б голова була меткою…Це — люди Цитаделі. «Тайняки»… І дай Боги, аби вони сиділи тут не задля нас. Ви, мій Повелителю, занадто цінна здобич… А за мною можуть іти по сліду від самого Астеону Через один пакунок. Там важливі папери були, але я їх позбувся ще в Моані. Бо я в Астеоні трохи… помилився… Мав залишити пораненого напарника, але… І біля школи вашої помилився — треба було прикінчити тих двох солдатиків.
Вогнедан уже сидів верхи. Сокіл озирнувся на хатину і принаглив коня. Коли вони виїхали за місто, додав стиха:
— Власне, і цей кедаг був зайвим свідком… Але там у хаті — купа сопливих дітлахів. Мій брат не посоромився б… Але я не вчився в моанській школі… Жалісливість — мій недолік….