Медлевінґери
- Автор: Бойє Кірстен
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-046-8
- Переводчик: Тетяна Страшевська
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Медлевінґери». Краткое содержание книги:
Нісс злякано озирнувся навколо. Каїн збирався залишити гавань. А що, коли він тримає Ведура й Антака в такому місці, до якого можна дістатися лише водою?
«Я невидимий, — подумав Нісс. — Отже, я єдиний, хто може це зробити».
Тріск посилився, і корма баркаса почала повільно гойдатися.
Коли Нісс пішов, Моа закликала Торіла до Бріттиної кімнати.
— А зараз я покажу тобі найкраще! — пообіцяла Моа, схопивши прямокутний прилад, що його Йоганнес називав пультом управління. — Лягай на підлогу. Час для зорової скриньки.
Спалахнула картинка, але Моа вона не сподобалася. Дівчинка натискала на кнопки, аж поки не знайшла групу чоловіків, які гаркали один на одного.
— Цікаво, правда? — запитала вона і вляглася на килим біля Торіла. — Це можна дивитися хоч цілий день! Я навіть не знаю, може, варто знову спробувати поладнати з людьми. Одне зле: вони постійно бігають і кудись поспішають. Але ми не мусимо їх наслідувати.
Торіл, як зачарований, дивився на скельце, за яким у цей момент один чоловік приставив до голови іншого якийсь предмет дивної форми і натиснув на штир. Той, у кого поцілили, обернувся навколо своєї осі й упав на землю.
— Це точнісінько, як у легендах, — прокоментував Торіл. — Вони змагаються і вбивають одне одного.
Моа похитала головою й з мудрим виглядом зауважила:
— Але тільки в скриньці! Йоганнес розповідав, що вони не справжні. Вони тільки з сили струмів, розумієш? Справжні люди, мабуть, не воюють, як і ми.
Торіл скептично примружився і поцікавився:
— А що ще є там усередині?
Цієї миті вони почули з дворика якийсь шум.
— Тихо! — прошепотіла Моа і скрутила звук. — Я йду подивлюсь. Може, щось сталося з кумедною гладкою тваринкою.
Торіл побіг за нею. Вони разом визирнули надвір крізь шибку дверей.
У дворику стояв чоловік, якого Моа вже бачила раніше і якого Йоганнес називав Покашиїнським. Він тримав у руці лопату — точнісінько таку, як і ті, що їх використовують для роботи в саду медлевінґери, й великими кроками виміряв дворик.
— Він збирається вимостити все подвір’я камінням, — пошепки пояснила Моа. — Викоренити всю траву. Люди не люблять рослин.
— Крім хлопця, — сказав Торіл. — І його мами.
Моа кивнула і притислася носом до шиби.
Чоловік почав копати землю біля троянд.
— Наш хід! — розхвилювалася Моа. — Так він знайде наш хід!
— Та він не втямить, що це таке, — заспокоїв Моа Торіл. — Він тільки хоче покласти свої каменюки.
Чоловік натягнув рукавиці й висмикнув троянду з землі. Жбурнув її у задній кут подвір’я і вхопив наступну.
— Він не має права! — засмучено прошепотіла Моа. — Вони належать мамі! Він не має права!
— Тс-с-с, Моа, будь тихо! — пошепки звелів Торіл. — Що ти вдієш? Не можна ж, щоби він нас помітив!
Моа запхала собі до рота кулак, щоб не закричати, й заплющила очі. Та коли вона їх знову розплющила, чоловік пішов до хатки тварини й відчинив заґратовані дверцята.
— Торіле! — вигукнула Моа. Вона спробувала присунути стілець до дверей. — Допоможи! Він щось заподіє тваринці! Кумедній гладкій тваринці!
Моа всім тілом натиснула на двері й здійнялась у повітря з такою швидкістю, що й сама здивувалася.
— Не чіпай її, чоловіче! — закричала вона. А позаяк ще не вміла до пуття керувати в польоті своїм тілом, то міцно гримнулася об його спину. — Негайно відійди від тваринки!
Із клітки почувся дикий писк наполоханого звірятка. Моа вхопила чоловіка за волосся й шарпнула.
— Що ти собі думаєш?! — верещала вона, входячи біля дверцят клітки в стрімке піке. — Ще раз — і я видеру тобі очі, будь певний!
Чоловік похитнувся, і Моа відчула неприємний запах хмільних напоїв, який знала від двірника. Людина спробувала обернутися, але ледве втрималась на ногах.
— Геть звідси! — не вгавала Моа, одночасно шукаючи гладку тваринку в соломі. — Забирайся, п’янице! Ще раз побачу тебе в дворі, тоді… — І потрясла маленькими кулачками перед його очима, що вирячились від страху.
Чоловік побіг. Кинув на землю лопату й зник у дверях підвалу.
— От так от! — переможно зітхнула Моа й погладила тваринку по спині. — Він тобі більше нічого не зробить.
У цей момент тваринка здригнулась.
— Той чоловік, — пропищала вона, і було чути, що вона аж тремтить від хвилювання. — Той чоловік…
Моа відчула себе неймовірно щасливою.