Дім, в якому…
- Автор: Петросян Мариам Сергеевна
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7563-73-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дім, в якому…». Краткое содержание книги:
Це Дім, в якому живуть Куряка, Сфінкс, Сліпий, Лорд, Табакі, Стервожер, Руда, Русалка, Лось, Р Перший та інші. Зграї, ватажки, вчителі. Діти і дорослі, вихованці та вихователі.
Це Дім, в якому всі мешканці грають за певними правилами й дотримуються неписаних законів. У світі поза Домом, у Зовнішності, їм не знайшлося місця. Але їхні вади, особливості та звички, що деінде могли би викликати хіба огиду, співчуття чи страх, тут відкривають шлях до інших реальностей.
Це Дім, в якому час і простір набувають нових форм і сенсів, а межа між явою та химерним стає дедалі тоншою. Однак кому подарувати казку, а кому жахіття — Дім обирає сам…
Красуня відчужено дивився в стелю. На свою лампочку. Точніше, на абажур. Вони довго сиділи в тиші. На підлозі присихали бутерброди. Заплющивши очі, Стрибунець уявляв Смердючку. Як він збирає свої речі. При всіх відкриває свої схованки. І пояснює візочникам, що перебирається в розписну кімнату.
А вони сміються й не вірять. «Кому ти там потрібний? — кажуть вони. — Ці ходячі просто пожартували». А Смердючка продовжує збирати речі.
Стрибунець уявив усе це настільки чітко, що мало не задихнувся. І відразу розплющив очі.
— Ні, — сказав він. — Я так не можу. Я сказав — приходь. Він знає, що це не жарт. Він примчить сюди з усім своїм добром... — Стрибунець замовк. Щось у горлі заважало йому. Він упав обличчям у коліна, і вони відразу стали мокрими.
— Е, перестань, — попросив Вовк. — Ми самі з ним поговоримо. Ти чого?
Горбач голосно засопів у кулак. Стрибунець підняв заплакане лице й подивився на Вовка:
— Ти з ним поговориш, і ти його виженеш. А я буду мовчати і вдавати, що я ні при чому? Він же мені повірив, а не тобі. А я, виходить, не тримаю свого слова. Хто я тоді?
Вовк відвернувся.
— Нехай буде, як він хоче, — сказав Сліпий. — Нехай він тримає своє слово. Тільки хай не реве. А цей Смердючка — він що, важкий, як танк?
Стрибунця не встигли здивувати слова Сліпого. Хлопці почули дивний скреготливий звук та одночасно схопилися на ноги. Двері розчахнулися, й на порозі з’явилася шафа. Потім вони побачили, що це не шафа, а великий ящик на колесах.
— Егей, допоможіть! — долинув з-за ящика задиханий голос. — Мені самому його не проштовхнути!
Вовк і Горбач затягли ящик. У двері він проліз тільки боком. За ящиком знайшовся одягнений у зимову куртку Смердючка, який притискав до грудей розпухлий наплічник. На його голові красувалася смугаста шапочка.
— Ось я скільки всього привіз, — сказав він гордо. — Дивіться... — тут Смердючка побачив заплакане обличчя Стрибунця й замовк. Потім почервонів. Дуже повільно, починаючи з величезних вух.
— Ага, — сказав він. — Ага, — і зняв із голови різнокольорову шапочку. — Зрозуміло.
— Що тобі зрозуміло? — грубо запитав Вовк. — Пролазь і закривай двері, бо інакше сюди ціла Мотлохівня збіжиться.
Смердючка закліпав.
Горбач обійшов ящик і постукав по ньому.
— У тебе тут що, меблевий гарнітур?
Красуня зазирнув у нього зверху.
— Ой, там трактор, — здивувався він.
— Не трактор, а соковитискач, — образився Смердючка. — Я його сам зробив. Дуже корисна в господарстві штука.
Стрибунець витер мокрий ніс об коліно й посміхнувся.
— А це що? — Горбач виловив страхітливу на вигляд залізну конструкцію.
— Капкан, — скромно відповів Смердючка. — Його я також сам сконструював.
— Теж дуже корисна в господарстві річ, — пожартував Сліпий. Він підійшов до ящика. Вовк і Горбач занурювалися в нього, виймаючи щоразу нові й нові речі. Красуня нічого не чіпав, тому що боявся зламати. Сліпий обмацував те, що клали на підлогу.
— Чайник, — пояснював Смердючка. — Ванночки для фотографій. Набір інструментів. Опудало рогатої гадюки. Розкладна вішалка. Гітара...
— Е, — перебив його Вовк. — Ти вмієш грати на гітарі?
Смердючка почухався й подивився в стелю.
— Взагалі-то ні.
— Тоді звідки вона у тебе?
— Прощальний подарунок сусідів по кімнаті.
— Зрозуміло. Забрав усе, що зміг. Там хоч що-небудь залишилося?
Смердючка зітхнув:
— Тумбочки та ліжка.
Він винувато похилив голову. Стрибунець і Горбач засміялися.
— Зрозуміло, — сказав Вовк. — Уранці за цим ящиком прийдуть.
— Не прийдуть, — твердо сказав Смердючка. — Нехай тільки спробують. Я попередив, що коли так — негайно до них повернуся.
Горбач послизнувся на капкані та сів у салатницю. Стрибунець скорчився на ліжку. Вовк попередив:
— Е, мені не можна багато сміятися, чуєте?
А потім були тільки сміх і стогін, і навіть Сліпий сміявся, а найпронизливіше заходився Смердючка.
— Він повернеться! Шантажист! Сусід по кімнаті!
— Ви не додивилися! — кричав Смердючка. — Там іще багато всього!
Вони застогнали від реготу, аж ліжка затряслися.
Раптом Вовк випростався і сказав:
— Шшш... чуєте?
Вони замовкли — й почули тишу. Тишу Мотлохівні, яка напружено вслухалася в їхні веселощі.
На гітарі Смердючка грати не вмів, зате вмів на губній гармошці й знав дев’ятнадцять пісень, веселих і сумних. Він зіграв їх усі. У ящику виявилося ще багато цікавого. Наприклад, павутина дротиків, у якій заплутався Горбач.