Кім

— Так, я — писар, коли я сагиб, але те все відкладається вбік, коли я приходжу як твій учень. Я завершив роки, призначені для навчання сагиба.

— То ти був ніби новаком? — мовив Лама, киваючи головою. — А ти тепер вільний від науки? Я би не хотів, щоб ти був ще не зрілий.

— Я вільний цілковито. У належний час я піду на урядову службу як писар.

— Не як воїн, це добре.

— Але спершу я піду з тобою у мандри. Тому я тут. Хто тепер просить для тебе? — він говорив квапливо. Лід здавався тонким.

— Дуже часто я прошу собі сам. Але, як ти знаєш, я буваю тут рідко, за винятком тих випадків, коли приходжу побачитися зі своїм учнем. Я подорожував Індією з одного кінця в інший пішки або на по-їзді. Велична і прекрасна країна! Але тут, коли я тут опиняюся, то це неначе в рідному Бготійялі.

Він утішено окинув оком маленьку охайну келію. Тонка подушка правила йому за сидіння, де він вмостився, схрестивши ноги у позі бодгісатви на виході з медитації. Перед ним стояв низенький, не вище двадцяти дюймів, чорний столик із тикового дерева, заставлений мідними чашечками. У кутку був маленький вівтар, теж грубо вирізьблений із тику, з позолоченою мідною статуеткою сидячого Будди, перед яким стояли лампада, кадило для пахощів і пара мідних ваз для квітів.

— Зберігач Священних Зображень набув заслугу, подарувавши це мені рік тому, — сказав Лама, помітивши Кімів погляд. — Коли живеш далеко від рідних країв, такі речі бережуть спогади, і ми маємо шанувати Всевишнього за те, що вказує нам Шлях. Дивись! — він вказав на химерно сформовану купку фарбованого рису, увінчану дивовижною металевою прикрасою. — Коли я був настоятелем у своєму монастирі (перед тим, як набув досконалішого знання), я щоденно приносив таку жертву. Це символ Усесвіту, принесеного в жертву Всевишньому. Так ми, мешканці Бготійяла, щодня приносимо весь світ у жертву Найдосконалішому Закону. І я це роблю навіть зараз, хоча знаю, що Найдосконаліший вищий за всі щопти й похвали.

Він сягнув із капшучка тютюну.

— Це добре, святий чоловіче, — промурмотів Кім, умощуючись на подушках, дуже щасливий і добряче втомлений.

— А також, — старий тихенько засміявся, — я малюю зображення Колеса Життя. По три дні на зображення. Я саме тим займався, або, може, саме склепив повіки, коли мені принесли звісточку від тебе. Добре, що ти тепер тут: я покажу тобі моє мистецтво, не заради марнославства, а для того, щоб ти навчився. Сагиби володіють ще не всією мудрістю цього світу.

Він витягнув із-під столу аркуш жовтого китайського паперу з живним запахом, пензлики і брусочок індійської туші. Чистими, чіткими лініями він накреслив Велике Колесо із шістьма спицями із переплетеними у центрі Свинею, Змією та Голубом (Невігластво, Гнів і Хтивість); а в частинах між спицями був увесь світ Верхній і Нижній, і всі події людського життя. Люди кажуть, що сам Бодгісатва вперше намалював його зернятками рису в пилюці, щоб пояснити своїм учням причину всіх речей. Упродовж багатьох століть це викристалізувалося у чудесну символіку, зібрану з сотень крихітних фігурок, кожна рисочка яких мала своє значення. Дуже мало хто може витлумачити цю картину-притчу; у всьому світі лише двадцять людей здатні намалювати її не дивлячись на оригінал, а з них усього троє спроможні і намалювати, і витлумачити.