Гаррі Поттер і орден Фенікса

— З ним була мадам Максім, ми з нею зв'язалися, й вона розповіла, що додому вони добиралися окремо... але немає жодних свідчень, що він зазнав якихось ушкоджень або... одне слово, немає свідчень, що з ним щось не так.

Анітрохи цим не втішені, Гаррі, Рон і Герміона обмінялися тривожними поглядами.

— Краще поменше розпитуйте про Геґріда, — поспіхом додав Сіріус, — бо це лише приверне зайву увагу до його відсутності, а я знаю, що Дамблдор цього не хоче. Геґрід — міцний горішок, з ним усе буде нормально. — А коли й це їх не заспокоїло, Сіріус поцікавився: — А коли, до речі, ваша наступна подорож до Гоґсміда? Я так собі подумав, що на вокзалі ніхто замаскованого пса не помітив. То може...

— НІ! — вигукнули одночасно Гаррі й Герміона.

— Сіріусе, ти що, не бачив "Щоденного віщуна"? — стурбовано спитала Герміона.

— А-а, це, — вишкірився Сіріус, — та вони постійно намагаються вгадати, де я перебуваю. Хоч насправді ще ніколи не натрапляли на мої сліди...

— Але нам здається, що цього разу вони близько, — заперечив Гаррі. — Мелфой зронив у поїзді одну фразу, мовби знав, що пес — це ти. А на платформі був його батько... ти його знаєш — Луціус Мелфой... тому ніколи й нізащо тут не з'являйся. Якщо Мелфой тебе знову впізнає...

— Гаразд, гаразд, я все зрозумів, — урвав його Сіріус. Він мав дуже незадоволений вигляд. — Я просто подумав, що ти був би не проти зустрітися.

— Авжеж, не проти! Тільки я не хотів би, щоб тебе знову запроторили в Азкабан! — вигукнув Гаррі.

Запала мовчанка, під час якої Сіріус дивився на Гаррі з вогню, а на чолі між його запалими очима з'явилася зморшка.

— Ти не такий, як був твій батько, — зрештою доволі прохолодно вимовив Сіріус. — Для Джеймса життя без ризику було нецікаве.

— Послухай...

— Мені пора йти, чую на сходах Крічера, — сказав Сіріус, але Гаррі не сумнівався, що той вигадує. — Я напишу тобі, коли наступного разу з'явлюся в каміні, гаразд? Якщо це для тебе не завеликий ризик.