Аукціон

Йому привезли глину, сподіваючись, що ліплення розважить його; він довго місив своїми тонкими пальцями голубуватий розчин, потім спитав: «Навіщо ліпити, коли я сам не зможу оцінити результат своєї праці? Адже тільки художник собі суддя, хто ж іще?»

Але інколи титан підводиться, бере навпомацки олівець і однією лінією, безвідривно, малює коня на скаку. Один і той же сюжет сліпого художника: стрімко скаче кінь уперед, м’язи відпрацьовані так, немов намальовано з натури, на лузі, червневого вечора, коли ледь-ледь стелеться туман і починають займатися хисткі вогнища табунників…

Хтось необережно сказав йому, коли він нічого не їстиме, то зір повернеться. Він морить себе голодом; вода, вода, тільки вода… Навіть давніх знайомих не приймає: «Я ж їх не бачу, який смисл?» Раніше всіх своїх героїв він малював з близьких знайомих, у кожному він бачив доброту, мужність, просто-таки витягував їх на полотно… Друзі були об’єктом дослідження титанів Відродження… Рубльовські ікони здаються мені автопортретами… Кращі картини Врубель написав з тих, кого він найбільше любив: покійний Савочка, Надія Забела, Мамонтов, Прахова, з якої він малював Богоматір, Арцибашев, Брюсов…

Розповідають, що і сліпий, у лікарні, він так само старанно стежить за костюмом, попросив пошити йому чорну камлотову блузу з білим коміром, поверх накидає шотландський плед, і часом здається, начебто він усе бачить, але не хоче в цьому нікому признатися… Стомився від зору… Стомився…

Ніхто з Імператорської Академії не приходив до нього з візитом… А втім, одного разу, хтось питав, чи не прийме… Він подякував…