Аукціон

Своїм виступом проти портрета Брюсова я завдав удару не бідолашному Врубелю, він уже навіть не розуміє до пуття, що про нього пишуть, а Рябушинському і всім нашим доморощеним меценатам, щоб надалі не кортіло їм тягти у виставочні зали «творіння» душевнохворих, шизофренія, кажуть, заразлива.

Прошу вас, вельмишановний Миколо Сергійовичу, поклопочіться, щоб «Новое время» якнайшвидше переказало мені гонорари. Там набралося чимало, а ми хочемо з Танечкою поїхати в Берлін. Звідти легше бачити все, що відбувається в нещасній Росії. Спокійніше писати. З прикрістю згадую слова одного літератора: зберегти любов до Русі можна лише тоді, коли постійно живеш у Парижі, зате часто міняєш п’яниць-управителів, щоб гроші вчасно надсилали. А що?! На жаль, близько до правди. Мій управитель — прямо-таки нахаба! Я йому віддав маєток споловини, дуже багаті землі, тільки крутись і матимеш гроші, де тамі Краде! Рубати праву руку до ліктя! На плаху його! Привселюдно! Єдиний спосіб покінчити з крадіжками, іншого не бачу!

Низько кланяюся Вам, дорогий Миколо Сергійовичу!

Замітку про врубелівське марення, що іменується «Брюсов», надсилаю завтра, Ви вже постарайтеся поставити в номер негайно.

Ваш Іванов-Дагрель».