Помста професора Моріарті

— А ваші домашні справи, здається, налагоджуються.

— Звідки це вам відомо? — здивовано запитав Кроу.

— Бачу з вашого вигляду. Ви маєте вигляд чоловіка, про якого добре піклуються. Закладаюся, що ви зайняли міцну позицію.

— Так.

— Добре, добре… — Холмс узявся набивати свою люльку. — Певен, ви не заперечуватимете проти отруйного впливу нікотину? — всміхнувся він.

— Та звісно, що ні. Я й сам належу до прихильників заспокійливих властивостей тютюну. — Кроу теж дістав люльку й наслідував великого детектива.

— Чудово. — Холмс підніс до люльки вогонь і з задоволеним виглядом пихкав, випускаючи хмари диму. — Кращого друга, ніж Ватсон, годі шукати, але він так часто нагадує мені про мої слабкості… Хоча, слід сказати, має рацію.

— Хотілося б зустрітись із доктором Ватсоном, — мовив Кроу.

— Ні, ні, — похитав головою Холмс. — Цього не буде. Є речі, яких я не допущу. Йому не слід знати про наші зустрічі, особливо — про наші наміри. Хай краще не знає, що Моріарті живий.

— А де він тепер?

— Коли б я знав!.. — Холмс на хвилину замислився. — Ви маєте на увазі Ватсона, так?

— Звичайно.

— Я подумав, що ви запитуєте про Моріарті. Ватсона я знову послав до Корнуолу. Найближчим часом мені теж доведеться туди поїхати, а то ще не доживу побачити, чим усе скінчиться. Я, здається, казав вам, що Мур Агар наполягає, щоб я відпочив.

— У такому разі, чом би вам не поїхати?

— Я випрохав ще трохи часу — треба замовити деякі книжки й зробити виписки у Британському музеї. Невинні хитрощі, але Ватсону відомо, що я цікавлюсь корнуельською мовою і маю намір з часом опублікувати присвячену їй працю. Це заспокоїть Ватсона й відверне його увагу. Ну, а тепер, Кроу, ви готові до подорожі?

— Подорожі? Але куди?

— До Парижа. Куди ж іще, мій любий друже! Ми з вами знаємо, що Моріарті повернувся до своїх старих розваг. Переконані, що він доклав рук до корнгілських подій і вбивства старого Боултона. Знаємо і те, що він не зводив ока з вас, Кроу, і ви мало не потерпіли від цього. І все ж, єдине, чого ми абсолютно певні, — це те, що Гризомбр зустрічався з Морнінгдейлом.

— Ваша правда.

— Ви згодні зі мною, що Морнінгдейл — це Моріарті?

— Яв цьому певний.

— Ми маємо словесний портрет Морнінгдейла, але нічого більше. Він не міг перебувати в готелі «Крійон» увесь час, поки жив у Парижі. Його мусив хтось бачити, навіть розмовляти з ним. А ми мусимо поговорити з цими людьми, Кроу.

Ця проста логіка полонила Кроу. Холмс, звичайно, мав рацію. Ключі до розгадки могли бути лише в Парижі.