Помста професора Моріарті
- Автор: Гарднер Джон Эдмунд
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1995, №7-9
- Переводчик: Андрей Иванович Евса
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Помста професора Моріарті». Краткое содержание книги:
Вечеря минала напружено. Карлотта сяяла, як її намисто, а татусь, усім незадоволений, без кінця бурчав і нарікав. Урешті це стало так нестерпно, що незабаром Санчіонаре взагалі перестав звертатися до Сміта, приділяючи всю увагу доньці, яка просто поглинала його очима.
За десертом Сміт раптом нахилився вперед і різко запитав італійця, з чого той живе. Запитання було поставлене таким тоном, що Санчіонаре розгубився.
— Завдяки своєму становищу… я маю в Римі великі можливості, якщо вам це цікаво.
— Політика? — розчаровано протяг Сміт. — Я не дуже довіряю політикам. Вони завжди ладні запустити руку до чужої кишені або втрутитися у чужі справи.
Санчіонаре міг би сказати, що, навпаки, він запускає руку до кишень політиків, а ті вже — до кишень співвітчизників.
— Я маю справу з цінностями, містере Сміт.
— Гроші? Ви фінансист? — Моріарті сам собі посміхнувся з того, як Санчіонаре викручується.
— Так, гроші, й не тільки гроші. Коштовні камінці й метали, твори мистецтва, антикваріат.
— Такі коштовні камінці, як на шиї в моєї дочки, наприклад?
— Це справді надзвичайно гарне намисто.
— Гарне? — гримнув на ввесь ресторан Сміт. — Гарне? Боже мій, чоловіче, коли б ви справді були знавцем, ви б так не сказали. Воно неоціненне. Це ціле багатство. То ви маєте справу з коштовними камінцями? Може, з камінням із бруківки? Я не певен, що ви здатні відрізнити скло від граніту.
Санчіонаре відчував, що в ньому закипає злість. У Римі він одним порухом розчавив би цього пихатого англійця.
— Якщо воно таке коштовне, сер, — проказав він холодним тоном, — то вам належить краще його берегти. Виставляти напоказ такі коштовності під час подорожі — просто небезпечно. У будь-якій країні.
— Ви мені погрожуєте? — аж спаленів Сміт.
Кілька чоловіків за сусідніми столиками, незважаючи на стукіт коліс, могли чути розмову, бо вже здивовано на них позирали.
— Я лише порадив. Було б шкода втратити таку цяцьку. — Ті, хто близько знав Санчіонаре, почувши від нього такий тон, затремтіли б зі страху.
— Цяцьку… Ти чуєш, Карлотто? Цяцьку!.. — Відштовхнувши свій стілець, Сміт підвівся. — З мене досить. Це безтактно — примушувати людину вечеряти за одним столом з таким підозрілим типом, як ви. Я не бажаю, щоб мені тут погрожували. — Сміт помахав пальцем перед самим носом італійця. — Я бачив, як ви дивилися на мою доньку. Всі ви, латинці, однакові. Гадаєте, багата дівчина — легка здобич. Та ще й англійка…
— Сер! — підхопився Санчіонаре, але Карлотта, стримуючи його, піднесла руку.
— Пробачте моєму батькові, синьйоре Санчіонаре! — збентежено усміхаючись, промовила вона. — Приїхавши до Італії, він витримав таке напруження. Тут у нього стільки неприємних спогадів, і так багато нагадує йому про мою маму, яку він дуже любив. Будь ласка, пробачте йому.
— Хай начувається! — Голос італійця тремтів. — Будь на моєму місці хтось інший, ваш батько мав би великі неприємності.
— Ходімо, Карлотто! — покликав доньку Сміт, уже відійшовши на кілька кроків. — Саму тебе я тут не залишу.
— Яв четвертому купе вагона «Д»… Приходьте після опівночі, щоб я могла якось відшкодувати вам цю жахливу сцену, — нахилившись до Санчіонаре, прошептала дівчина й з палаючими від сорому щоками подалася вслід за батьком.
Санчіонаре опустився на стілець. «Сміт явно вибитий з колії, — подумав він. — Англійці здебільшого такі стримані. Для подібної сцени не було жодних підстав. — Потім він повернувся думкою до дівчини. — Чудова, чарівна, жадана… Але в що вона мені обійдеться, коли поряд увесь час буде її татусь?.. Ні, краще лишитися з дияволом, якого принаймні знаєш. Адела Асконта хоч не має припадочних родичів. Одружитися з чарівною Карлоттою чи бодай залицятися до неї — все одно що стати перед судом і бути публічно страченим. — Санчіонаре, хоробрий серед злочинців, у побуті прагнув домашнього затишку. — Але ж вона пообіцяла якусь винагороду…» Він замовив бренді й подумав про втіху, яку може одержати від Карлотти в тому її спальному купе. Потягуючи бренді, Санчіонаре наперед смакував наступну пригоду.
Йому хотілося добре провчити Сміта. Та чи стане Карлотта достатньою винагородою? Поїзд так обмежує можливості… зате в Лондоні можна було підмовити Шляйфштайна й Гризомбра на ефектне пограбування. Ще, гляди, й повернеться до Адели з намистом. Думка про пограбування в Лондоні задля поповнення власної скарбниці та відплати Смітові за образу майже згасила його хтиве бажання.