В сталевих грозах
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-078-8
- Переводчик: Юрко Прохасько
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «В сталевих грозах». Краткое содержание книги:
Англійці захищалися з усіх сил. Боролися за кожну поперечину. Чорні м'ячики міллівських гранат перехрещувалися в повітрі з нашими — з держаками. За кожною здобутою поперечиною ми натрапляли на трупи або тіла, що сіпалися в агонії. Вбивали одне одного, навіть не бачачи. Втрати були й у нас. Біля ординарця на землю впав шматок заліза, від якого чоловік вже не міг ухилитися; він повалився, а його кров з численних ран цідилася на глину.
Перестрибнувши через його тіло, ми кинулися вперед. Громовий гуркіт позначав наш шлях. Сотні очей у цій мертвій місцевості видивлялися з-за гвинтівок та кулеметів за мішенями. Наші лінії залишилися далеко позаду. З усіх боків летіли снаряди, свистіли біля наших касок або з різким тріском розбивались об край окопу. Щоразу, коли над лінією обрію злітала яйцеподібна грудка металу, око пильнувало її з тією зіркістю, на яку людина здатна лише перед лицем смерті. В цю мить очікування треба було встигнути знайти місце, звідки би добре проглядалося усе небо, бо тільки на його блідому тлі важке рифлене залізо смертельних яєць вирисовувалось достатньо чітко. А тоді шпурляти самому й стрибати вперед. Погляд ледве ковзав по скорченому тілу противника; цей був уже поза грою, починалася нова дуель. Перестрілка ручними гранатами нагадує фехтування на рапірах: тут треба стрибати, як у балеті. Це найсмертельніший з поєдинків, який закінчується тільки тоді, коли один із супротивників злітає у повітря. Іноді трапляється, що й обидва.
У ці хвилини я міг без жодного остраху дивитися на мерців, через яких доводилося перескакувати. Всі вони лежали в розслаблених, розкинутих позах, властивих для миті, коли життя покидає тіло. Стрибаючи отак, я одночасно сперечався із тим заступником офіцера, який виявився правдивим відчайдухом. Він претендував на першість і вимагав від мене, щоб я не кидав сам, а тільки подавав йому набої. Поміж короткими, застрашливими вигуками, якими налагоджують працю і звертають увагу на дії противника, я іноді чув його голос: «Ось там, кидає! Я був інструктором навчальних штурмових батальйонів!»
Відгалужену направо траншею зачищали люди 225 полку, які йшли за нами. Затиснуті в лещата англійці намагались утекти чистим полем і падали під вогнем, що негайно накрив їх зусібіч.
Та й іншим на позиції Зиґфрида, яким ми вже наступали на п'яти, стало гаряче. Вони намагалися втекти сполучною траншеєю, що завертала праворуч. Ми вискочили на спостережні пости, й від видовища, що звідти відкрилося, у нас вихопився дикий крик тріумфу: траншея, якою вони збиралися втекти, повертала вигнутим крилом ліри знову до нашої, так що в найвужчому місці віддаль не перевищувала десяти кроків. Тобто, їм доведеться ще раз пройти повз нас. З висоти свого спостережного пункту ми бачили каски англійців, що аж шпорталися від поспіху й збудження. Я метнув гранату під ноги переднім, вони різко зупинилися й заклинили тих, що бігли позаду. Почалася жахлива тиснява; гранати мелькотіли в повітрі, мов сніжки, огортаючи все молочно-білим димом. Знизу нам подавали все нові й нові набої. Поміж збитими в купу англійцями зблискували спалахи, здіймаючи в повітря клапті й каски. Крики люті мішалися з криками жаху. З вогнем перед очима, ми вистрибнули на край траншеї. Гвинтівки всієї місцевості націлились на нас.
Посеред цієї колотнечі мене, наче ударом молота, звалило на землю. Оговтавшись, я здер з голови каску і, на превеликий переляк, побачив у ній дві великі діри. Фанен-юнкер Морманн, який кинувся на допомогу, заспокоїв мене запевненням, що на потилиці видно лише криваву подряпину. Куля, випущена здалеку, пробила каску й черкнула по голові. Напівоглушений, я з похапцем накладеною пов'язкою пошкандибав назад, подалі від палаючого осердя битви. Тільки-но я перейшов найближчу поперечину, як до мене ззаду підскочив якийсь боєць і випалив, що на цьому місці щойно був застрелений в голову Теббе.
Ця звістка мене доконала. Прекрасний друг, людина високих якостей, з яким я роками ділив радощі, горе й небезпеки і який ще хвилину тому перекинувся зі мною жартівливим слівцем, знайшов свій кінець через якийсь крихітний шматочок свинцю! Я відмовлявся у це повірити; і тим не менш, на жаль, це була правда.