В сталевих грозах
- Автор: Юнгер Эрнст
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-078-8
- Переводчик: Юрко Прохасько
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «В сталевих грозах». Краткое содержание книги:
Об одинадцятій я одержав наказ пробратися на колишню передову й зголоситися до командира бойових підрозділів. Я наказав збиратись і повів людей уперед. Все ще били поодинокі потужні снаряди, один з яких, ніби привітання з пекла, розірвався просто перед нами, заповнивши ложе каналу похмурою курявою. Залога змовкла, ніби діставши по потилиці залізним п'ястуком, і, шпортаючись, поспішила за мною через колючі дроти й кам'яні завали. Моторошне відчуття вкрадається в душу, коли крокуєш у нічний час по незнайомій позиції, навіть при несильному вогні; око й слух подразнюють найчудернацькіші омани. Все здається холодним і чужим, мов у зачаклованому світі.
Нарешті ми знайшли місце, де передова вузькою смугою вливалася в канал, і тепер пробиралися переповненими людьми окопами до бойової ставки батальйону. Я увійшов і опинився серед купки офіцерів та зв'язкових: повітря стояло таке, що хоч ножем край. Там я довідався, що наступ на цьому відрізку багато не дав, і його слід продовжити наступного ранку. Настрій у приміщенні вселяв мало певності. Два батальйонні командири завели довгі перемовини зі своїми ад'ютантами. Вряди-годи офіцери спеціального озброєння з висоти своїх лежаків, набитих, як кошики з курми, докидали до розмови якісь зауваження. Від диму сигарет не було чим дихати. Джури намагалися в цій товкотнечі нарізати хліб для свого начальства. Якийсь поранений увірвався до приміщення і викликав тривогу своїм повідомленням про ворожий артилерійський обстріл.
Врешті мені таки вдалось написати наказ про наступ. Я з ротою мав о шостій ранку вирушити Драконовою дорогою, а звідти якомога далі вглибитися у Лінію Зіґфрида. Обидва батальйони позиційного полку мали атакувати справа від нас о сьомій. Ця різниця в часі пробудила в мені підозру, що нагорі не надто вірять в успіх операції, і нам призначили роль піддослідних кроликів. Я висловив заперечення проти цього розведеного наступу й добився, щоб ми підійшли щойно о сьомій. Наступний ранок засвідчив, що ця зміна плану мала неабияке значення.
Оскільки положення Драконової дороги було для мене неясним, я при прощанні попросив карту, але мені відказали, що вона на руки не видається. Я змирився і вийшов на свіже повітря. Під чужим наказом надто не розслабишся.
Я довго блукав із важко спорядженими людьми по позиції, аж поки хтось із чоловіків не виявив у маленькому, відгалуженому вперед і загородженому «іспанським вершником» окопі табличку з напівстертим написом: «Драконова дорога». Увійшовши туди, я вже за кілька кроків зачув гомін чужинських голосів. Тихенько відійшов назад. Я наразився на саме вістря англійського наступального клину, який, вочевидь, чи то з розгубленості, чи з необачності, поводився не надто обережно. Я негайно перекрив траншею одним загоном.
Тут же при Драконовій дорозі була величезна яма, правдоподібно, протитанкова пастка, в якій я зібрав усю роту, щоб пояснити бойове завдання і розподілити чоти на наступ. Мою промову кілька разів перебивали легкі снаряди. Одного разу сліпий снаряд навіть зі свистом влетів у протилежну стінку. Я стояв зверху на краю і при кожному ударі бачив, як низько і ритмічно схиляються освітлені місяцем каски.
Остерігаючись великого випадкового влучання, я відіслав першу й другу чоти назад на позицію, а сам із третьою облаштувався в ямі. Рештки підрозділу, який минулого полудня розмололи на Драконовій дорозі, наганяли на солдатів страх, розповідаючи, що за п'ятдесят кроків окоп загороджує англійський кулемет, і його неможливо обійти. На це ми постановили при першому ж спротиві наскочити зліва й справа на укриття і закидати його променеподібно гранатами.
Нескінченно довгі години чекання провів я в тісній земляній норі, сидячи навпочіпки впритул біля лейтенанта Гопфа. О шостій я підвівся і в тому дивному настрої, що передує будь-якій атаці, зробив останні розпорядження. Тоді з'являється якесь тягуче відчуття в шлунку, перемовляєшся з командирами загонів, намагаєшся жартувати, бігаєш туди-сюди, як на параді перед найвищим командуванням; словом, намагаєшся чимось зайнятися, аби тільки уникнути цих нестерпних думок. Хтось запропонував мені загріту на сухому спирті кружку кави, яка, наче чарами, вернула в мене життя і впевненість.