Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
— Він під себе ходить, — сказав санітар, — його треба сповивати. За окрему плату.
Вояка вирішив, що він потрапив до ворожого польового шпиталю, і не бажав розставатися ані з шоломом пожежника, ані з орденами, навіть коли санітар повів його до умивальної, в закуток, де стояв дерев'яний кадіб і декілька бляшаних відер. Лише після того, як Лілі сказала, що за всіма законами воєнного часу він тепер полонений, і якщо буде виконувати розпорядження санітара, з ним чемно обходитимуться, — лише після цього Вояка дозволив зняти з себе шолом, ордени й одяг. Потім Лілі, вручивши санітару жувальний тютюн, шнапс і талон на каністру гасу, вирушила до Собачого дому.
— Я їй сказав, що твоєму батькові не місце в бараці для хворих чи в лазареті, його треба відправити до пансіону для ветеранів, — повторив Амбрас того вечора, коли Лілі розповіла Охоронцеві історію Вояки і їхнього повернення з Крижаного перевалу. Виконавши німий наказ Собачого Короля, Берінг відкоркував ще одну пляшку червоного і теж сів за стіл.
— До пансіону? В Гаазі? — запитав він.
У Гаазі Спілка колишніх фронтовиків тримала пансіон для ветеранів, розташований у приміщенні готелю, на фасаді якого й досі висіла вибілена негодами вивіска — Готель «Еспланада».
— Ні, я маю на увазі не «Еспланаду», — відповів Амбрас, — не Гааг. Я кажу про пансіон у Бранді.
У Бранді? Але ж це вже за перевалом. По той бік зонального кордону. У Бранді починалася рівнина. Тому, хто збирався до Бранду, була потрібна перепустка і поважна причина, або він мав добре знати обхідні шляхи, ось як Лілі.
— Чому в Бранді? — спитав Берінг.
— Тому що в Бранді про нього подбає Армія, а в Гаазі старий довго залишатися не зможе, — відповів Собачий Король. — І він не зможе, і взагалі ніхто.
Лілі, що схилилася до дога, що лежав під столом, і нашіптувала йому ласкаві пустотливі клички, випросталася так різко, що собака теж налякано підскочив.
— Що означає «ніхто»? І він, і взагалі ніхто. Що це означає?
Ніхто. Немов ненароком зронивши це магічне слово, що заклинає безлюддя, глушину та пустелю, і мимоволі зважуючи тепер, чи варто говорити далі, взяти це слово назад чи просто змовчати, Амбрас відповів по довгій паузі, під час якої чути було лише як чухмариться дог:
— На озері… На озері ніхто не зможе залишитися. У наступному році Армія оголосить приозер'я забороненою зоною, навчальним полігоном… Увесь береговий район, всі селища аж до Айзенау, бурякові поля й виноградники стануть театром воєнних дій для бомбардувальників і танкових частин. Літаки, артилерія, інженерно-саперні та штурмові загони — повний цирк на підході…
— Це… це ж неможливо… ні, не вірю! — Лілі, як і Берінгу, просто відняло мову.
Але Амбрас сп'яну явно вирішив передчасно відкрити таємницю, довірену йому та моорському секретареві, і вів далі:
— Танки переорють поля. Флот торпедує «Сплячу грекиню». В очеретах бовтатимуться водолази-диверсанти. Все заради підготовки. Будь-якої хвилини бути готовими до бою…
— Вони що, подуріли? Геть сказились? — У нападі люті Лілі схопила свій келих і кинула у прочинене вікно, в ніч, де він упав чи то в траву, чи то в мох, тому що дзенькоту розбитого скла не було чути. Дог, ніби зачувши близькість невидимого ворога, метнувся слідом за краплями вина до вікна і гавкав у темряву, доки Амбрас не прикрикнув на нього, гучно вилаявшись. Берінг ще ніколи не бачив Лілі такою лютою.
— Подуріли? Так. Цілком можливо. Можливо, всі хором здуріли. — Одним помахом руки Амбрас загнав собаку назад під стіл.
— А що буде з місцевими людьми? — вигукнула Лілі. — Стільки років вони не здавалися перед нападами та знущаннями голомозих — і заради чого? Щоби врешті-решт стати вигнанцями з милості Армії, своїх, типу, захисників?
— Місцеві? — сказав Амбрас. — Наступного року ці люди нарешті зможуть виїхати туди, куди вони рвуться вже чортзна-скільки, — на рівнину, розумієш? На рівнину, ближче до казарм, супермаркетів, вокзалів, бензоколонок. Наступного року ці люди нарешті зможуть виїхати зі своєї глушини. Вперед — і куди подалі. Приозер'я буде скасовано.
— А ми? Як щодо нас? — запитав Берінг так поквапливо, немов боявся, що заява Собачого Короля про від'їзд на рівнину виявиться просто п'яною балачкою.