Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
Незважаючи на прийняту за норму крадіжку іноземних технічних досягнень, в СРСР все ж таки дещо випускалося і за ліцензією. Найяскравішим прикладом є побутові кондиціонери “БК”, що їх масово виробляли на заводі в Баку. В 1970-х роках СРСР купив обладнання для випуску і ліцензію на технологію виробництва побутових кондиціонерів у компанії Hitachi. Незабаром було налагоджено масове виробництво радянських кондиціонерів, які почали встановлювати в різних держустановах.
Бакинський завод мав чималу виробничу потужність — до півмільйона одиниць на рік. При цьому частину продукції постачали на експорт. Основним закордонним покупцем була Куба, яка придбала за весь час близько 700 тисяч цих кондиціонерів.
Як вітряк став телевежею
Предметом особливої гордості радянської будівельної промисловості є Останкінська телевежа — телевізійна і радіомовна вежа, розташована в Останкінському районі Москви. Нині Останкінська телевежа є однією з найважливіших архітектурних пам’яток столиці Росії та символом російського телебачення.
Перші залізобетонні блоки були закладені в основу телевежі 27 вересня 1960 року. Однак остаточний проект був затверджений лише 22 березня 1963 року. Загалом вежу зводили з 1960 по 1967 роки, і 5 листопада 1967 року напередодні 50-річчя жовтневого перевороту була введена в експлуатацію перша черга будівництва.
За легендою проект вежі був створений головним конструктором Н. Нікітіним за одну ніч. Прообразом вежі нібито стала перевернута лілія — квітка з міцними пелюстками і товстим стеблом. За первісним проектом у вежі мало бути чотири опори, пізніше — за порадою всесвітньо відомого німецького інженера-будівельника Фріца Леонґардта, автора першої у світі бетонної телевежі в Штутґарті, — їх кількість збільшили до десяти. Ідея використати порожнисту залізобетонну трубу, яку стискають сталеві троси, дозволила зробити конструкцію вежі простою і міцною. А стійкість вежі забезпечувалася за рахунок багаторазового перевищення маси конусоподібної основи над масою щоглової частини.
Однак насправді ідею конструкції вежі Н. Нікітін запозичив, а прототип Останкінської телевежі був спроектований ще в 1937 році.
У 1937–1938 роках в Ялті часто можна було зустріти високого, худорлявого, небагатослівного чоловіка, який часто ходив у гори. Його звали Юрій Кондратюк. Так, це був той самий Ю. Кондратюк (Шаргей), відомий сьогодні як один із піонерів ракетобудування, що зробив неоціненний внесок у розвиток світової космонавтики. Варто зазначити, що він висловив ідею так званого пертурбаційного маневру, тобто прискорення і зміни напрямку польоту космічного апарату за рахунок використання гравітаційних полів небесних тіл, яка була використана при реалізації американського космічного проекту “Аполлон”. Оптимальну траєкторію польоту до Місяця американці назвали “трасою Кондратюка”, хоча віддавати кому б то не було перевагу в освоєнні космосу їм зазвичай не властиво.
Однак Ю. Кондратюк займався не лише космічними проектами, а й цілком земними. У 1920-х роках він спроектував гігантське зерносховище-елеватор у Західному Сибіру, яке отримало назву “Мастодонт”; також займався проблемами прискорення і полегшення проходки шахт із механізацією бетонних і породозбиральних робіт, зберігання бетону високого опору і постійного кріплення шахтних стволів; розробив проект залізобетонного копра.
У 1930-х роках у Радянському Союзі розгорнулося масштабне використання енергії вітру. Тоді було освоєно виробництво різноманітних малопотужних вітроустановок потужністю 3–4 кВт, що їх випускали цілими серіями. 1931 року в СРСР запрацювала найбільша у світі (на той момент) мережева вітроенергетична установка потужністю 100 кВт, слідом за нею на півдні країни були встановлені десятки подібних вітрогенераторів. Галузь почала стрімко розвиватися.
Проект вітроелектростанції Юрія Кондратюка та Останкінська телевежа
У 1932 році Наркомат важкої промисловості оголосив конкурс на ескізне проектування Кримської вітроелектростанції. Ю. Кондратюк узяв участь у цьому конкурсі і переміг, причому переможцями виявилися два науково-дослідних інститути — Харківський промислової енергетики і Московський вітроенергетичний. Проект Ю. Кондратюка значно перекривав завдання: можна було досягнути потужності 24 МВт замість передбачуваних 4 МВт — завдяки збільшенню діаметра вітроколеса до 100 метрів і висоти вежі до 165 метрів. Нічого подібного у світі ще не було.