Повернення короля [с иллюстрациями]

Піпін схилився, прибитий жахом, коли почув, що Ґандальф відмовився від Сауронових умов і прирік Фродо на тортури у Вежі, проте гобіт опанував себе і згодом уже стояв поряд із Береґондом у передовій шерензі Ґондору серед Імрагілових людей. Йому здавалося, що найкраще тепер для нього – якнайхутчіше загинути, обірвати гірку історію свого життя, бо ж усе й так незабаром буде зруйновано.

– От якби Мері був тут, – почув він власний голос, і в його голові миттю промайнули розмаїті думки. – Ну й ну, зараз я, здається, починаю розуміти горопаху Денетора. Ми могли б померти разом, Мері та я, адже нам однаково судилося померти, то чом би й не разом? Але його тут немає, і я сподіваюся, що він бодай знайде легку смерть. Я ж нині мушу боротися з усіх сил.

Тож гобіт вихопив свого меча і подивився на нього – на перевиті червінні та золоті оздоби: плавні нуменорські літери вогненно спалахнули на лезі. «Його виготовили саме для такої години, – подумав Піпін. – Якби мені поталанило проштрикнути ним того гидкого Посланця, тоді я б майже зрівнявся у звитязі зі старим Мері. Ну, та перед загибеллю я все одно протну своїм мечем котрусь із цих огидних потвор. Та як би я хотів знову побачити спокійне сонячне світло та зелену траву!»

Щойно він устиг так подумати, як на них накотилася перша хвиля ворожого наступу. Орки, стримувані трясовинами, що розкинулися перед пагорбами, спинились і випустили хмари стріл у захисні ряди. Поміж підрозділів нападників рухався чисельний загін гірських тролів із Ґорґороту, і вони ревіли, як ті звірі. Тролі були вищі та кремезніші за людей і мали на собі тільки щільно прилеглі до тіл кольчуги з рогових лусок – а може, то була їхня страхітлива шкіра: у зморшкуватих руках вони тримали велетенські круглі чорні щити і важкі молоти. Й тролі, не задумуючись, стрибали у багно та, ревучи, перебрідали стави. Неначе буря, налетіли вони на стрій ґондорців, ударяючи їх по шоломах і по головах, по руках і по щитах – так ковалі б’ють по гарячому гнучкому залізу. Береґонда, який стояв біля Піпіна, оглушило ударом, і він, знепритомнівши, повалився додолу, а здоровенний ватажок тролів, котрий його збив, уже нахилився було над чоловіком, простягаючи до нього свою загребущу лапу, – ці підлі потвори залюбки роздирали зубами горла поранених жертв.