Повернення короля [с иллюстрациями]

Зазирнувши в очі Посланцеві, Капітани прочитали його думки. Він і прагнув бути тим намісником і зібрати все, що залишилося від Заходу, під своєю владою: він мав стати їхнім тираном, а вони – його рабами.

Та Ґандальф промовив:

– Це – надмірна плата за позбавлення від мук одного служки. Твій пан хоче миттю отримати те, за що йому довелося б поборотися не в одній війні! Невже ґондорські поля настільки знищили його воєнні надії, що він принизився до торгів із нами? Проте, якщо ми і справді так високо цінуємо цього бранця, звідки нам знати, чи Саурон, цей Верховний Майстер Зрадництва, дотримає свого слова? Де той бранець? Нехай його приведуть і віддадуть нам, а вже згодом ми обміркуємо ці умови.

Відтак Ґандальфові – зосередженому й уважному, котрий розпочав суперечку зі смертельним ворогом, – здалося, що Посланець, перевівши подих, на мить розгубився, та незабаром уже сміявся знову.

– Не будь зухвальцем і не кидайся намарно словами: ти-бо розмовляєш із Глашатаєм Саурона! – скрикнув він. – Звісно, ти благатимеш! Але Саурон не дасть нічого. Якщо ти просиш милості, то повинен спершу виконати його наказ. Такі умови. Або ти приймаєш їх, або відхиляєш!

– Ми зробимо ось що! – несподівано сказав Ґандальф.

Й він відкинув свій плащ, і біле світло, разюче, мов меч, заструменіло в тій чорній місцині. Посланець із жахом відсахнувся від здійнятої вгору Ґандальфової руки, а той, під’їхавши, схопив і видер у нього з рук усі «подарунки»: кольчугу, плащ і меч.

– Це ми візьмемо на згадку про свого друга! – скрикнув чарівник. – А щодо ваших умов, то їх ми відкидаємо раз і назавжди! Забирайся, бо час твого посольства збіг, а час смерті – наближається. Ми приїхали сюди не для того, щоби марнувати слова на домовленості зі Сауроном, зрадливим і проклятущим, а тим паче – з одним із його рабів. Їдь геть!