Коло смерті
- Автор: Тведт Кріс
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-94-2
- Переводчик: Наталья Романовна Иванычук
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Коло смерті». Краткое содержание книги:
«Коло смерті» — твір, написаний в кращих традиціях сучасного скандинавського детективного роману.
Ніщо в очах не зраджувало його думок.
— То бізнес процвітає, як я здогадуюсь?
— Виживає. Заклад дає достойний прибуток, але золотою жилою не став. Можете самі подивитися. Я взяв копії рахунків за останні п'ять років. Ось тут проект угоди про розподіл майна, а також заява на передачу акцій у власність вашої дружини.
Я простягнув Томасові пачку документів. Він взяв їх до рук, погортав навмання.
— Усе тіп-топ, одним словом. Мені треба лишень підписати, і жодної крони взамін… Хіба мені нічого не належиться?
— Наскільки я розумію, нічого.
— Чому вона сама не приїхала поговорити зі мною, а прислала дідьчого адвоката?
Я пересмикнув плечима.
— Я був на Вестьой у зв'язку з іншою справою, там і познайомився з Маґдою. Я сам запропонував їй свої адвокатські послуги.
— О, і яка ж то інша справа?
— Мабуть, пригадуєте Анну та Сірі? Я проводив деякі розслідування з наміром ініціювати перегляд справи про засудження Арона.
— Щось знайшли?
— Побачимо. Я ще не закінчив…
Його темні очі уважно вивчали мене.
— Мені подобається Маґда, — мовив він. — Завжди подобалася. На противагу мені ця жінка — кремінь! Я ж заприсягся, що більше ніколи, доки живу, ноги моєї на Вестьой не буде. Маєте ручку?
Я простягнув йому дешеву кулькову писачку. Томас погортав ще раз папери й швидко нашкрябав нерозбірливий підпис під звітами та угодами.
— Спасибі. — подякував я, підводячись.
— Переказуйте вітання й побажайте їй від мене щастя…
Уже за порогом я обернувся.
— Коли точно ви покинули Вестьой, пане Єґер?
Якусь мить він дивився на мене з застиглим виразом обличчя.
— Не пам'ятаю, — тільки й відповів він.
Повернувшись до контори, я зателефонував Маґді.
— Він відразу підписав усі документи. Папери вишлю тобі завтра.
— Томас підписав? Це правда? І свої акції віддав?
— Так. Якусь мить він, видно, вагався, чи не поторгуватися, а тоді раптом усе підписав одним махом.
— Фантастика!
— Він, здається, дуже п'є. Мене здивувало, що навіть не спробував тиснути на мене, щоб одержати зиск з оборудки, — я на хвильку замовк. — Через скільки часу після убивств він поїхав з острова, Маґдо?
У слухавці стало тихо. Надовго.
— Забудь, Мікаелю. Томас не міг бути причетним до загибелі Анни та Сірі. Абсолютно абсурдна думка. Навіть не думай! Він таким не був, він був зовсім не таким…
— Гаразд, не переймайся. Я лише запитав. Ти його знаєш ліпше.
— Так, я його знаю ліпше. Томас не вбивця, це я можу тобі гарантувати. Він нікчемна людина, але без зла в душі.
— Прийнято… І все ж скажи, коли він тебе покинув. Скільки часу минуло від убивств.
— Два місяці. Але це випадковий збіг…
Коли Сюнне повернулася того пообіддя з суду, я сидів у її кабінеті, виклавши ноги на письмовий стіл і замислено гризучи кулькову ручку. Вона подивилася на мене, здивовано звівши вгору брову.
— Ти захопив контору? Я знову понижена до помічника?
— Я вже з розуму сходив у тій своїй тісній комірці. Та й тебе не було на місці. Зрештою, сідай, почувайся, як удома. Ти мені не заважаєш…
— О, дякую, любий Мікаелю Бренне!
Сюнне з розгону впала в одне з клієнтських крісел і скинула з себе черевички. Я розповів їй про свій візит до Томаса Єґера і про розмову з Маґдою.
— Отже, він виїхав з острова майже відразу після вбивств, так?
— Угу. І блискавично підписав усі папери, тільки-но почув, що я розслідую ту давню справу.
— Що ж, це трохи дивно, але нічого не доводить.
— Ні. Але потім я зателефонував Сонцесяйному й умовив його швиденько щось нарити мені на Томаса Єґера.
— І?..
— Він сидів. Відсидів довгий термін, вийшов на волю кілька років тому. Угадай, за що його засудили!
— Та вже кажи!
— Напад із завданням важких тілесних ушкоджень. Дуже жорстокий напад з дуже важкими ушкодженнями… Ледь не до смерті побив жінку, перш ніж її зґвалтувати.
— Нівроку!.. — Сюнне наморщила чоло. — І ніхто в поліції не пов'язав обидва випадки?
— Ні. А чого було пов'язувати? Він жив тут, коли напав на жінку, а не на Вестьой. Та й вбивства на той час давно вже були розкриті, а вбивця сидів у в'язниці.
Ми переглянулися.
— Нівроку… — тихо повторила Сюнне.