Риб’яча кров

— Я не знав, що йому сказати, коли ви з Петром повернетесь.

— Пане Тушле, ви спокійно допивайте, ключ потім лишіть під вазоном на парапеті.

Я заводила холодну автівку під сараєм, усе було тугим, непіддатливим: кермо, мотор хрипів, я його трохи поганяла на холостих, щоб узагалі поїхати. Я в пальті вистукувала зубами аж до Глубокої, потім опалення нарешті почало дмухати теплим повітрям, але я вже паркувалася в районі Май. Виїхала ліфтом на дев’ятий поверх. Було вже більше, аніж пів на четверту, мама після роботи була вдома. У квартирі було дуже жарко, я вилізла навіть із плетеного светра. Мама стояла на кухні біля плити. Увесь час мовчала.

— Мамо, тут був Гонза?

Ствердно кивнула.

— Я так і знала. Він шукав мене в селі.

Вона принесла до столу каструлю гарячої води. Потім присіла й сховала обличчя в долонях.

— Мамо, що сталося?

Я стояла над нею й гладила її волосся. Вона здригалася від плачу. Плакала не вголос, а коли витерла очі хусточкою, оцей гіркий плач блищав у них, але вона намагалася посміхнутися.

— Головне, що він повернувся і що ми його знову побачили, так? — посміхалася, але голос у неї тремтів.

— Але я його не побачила, мамо.

— Але ж він поїхав до тебе, учора ввечері.

— Ми з Петром були не вдома.

Ми сиділи над чаєм, тертої бабки на тарілці навіть не торкнулися. Я дивилася на кругле тісто, присипане цукром. Від нього було відрізано, не вистачало десь трьох шматків.

— Це з’їв учора Гонза, — сказала мама.

— А що він казав? Що тато?

— Вони посварилися, десь за півгодини, як Гонза прийшов…

За вікном — темрява, лише світло з вікон панельки навпроти й миготливі відблиски телевізорів злегка порушували присмерк кухні. Тільки за дві години мені спало на думку підвестися, бо вже засиділася, підійшла до вимикача, і світло відразу ж залило кімнату. Ми щулилися якийсь час від світла люстри.

— Коли прийде тато?

Вона знизала плечима.

— Він уже мав би бути вдома. Чи в нього нічна?

Вона покрутила головою.

— Що ж ми за родина? — промовила я тихо.

— Гано, я йому сказала…

— Гонзі?

— Ні, татові.

— Що ти йому сказала, мамо?

— Що я не буду з ним, якщо він не поводитиметься нормально з моїми дітьми.

Я ковтнула повітря й дивилася на неї. У цей момент вона мала щільно стулені губи й очей не відводила. Я обійняла її через край столу.

Мама провела мене аж до автівки. Фари освітлювали засніжену дорогу, я їхала повільно, натомлені очі боліли. У хаті світилося. Петр стояв на порозі, коли зачув мотор і побачив світло. Я підбігла до нього й обійняла, холодний ніс приклала до його теплої шкіри.

— Що сталося? Де ти була?

Я знову дрижала від холоду. У кухні було натоплено, але після гарячої ванни я відразу залізла під перину. Він чекав на мене, я сплелася руками й ногами з його тілом, ми притулилися одне до одного, і він накрив мене своїм кучерявим волоссям, я торкалася його сильних плечей, міцних рук, гладила йому спину. Ми кохалися недовго, але, задихані, іще довго лежали в обіймах. Я слухала його серце, як воно заспокоюється, моє дихання теж ставало повільнішим. У кутку спальні дві важкі шафи, ніби темні кити, ловили відблиск засвіченої лампи на нічному столику. Петр приніс із кухні гарячий чай, який пахнув ромом. Ми пили його просто в білих перинах.