Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
Останнє слово, як він собі невиразно пригадував, означало по-арабськи «розкішниця» і мало небагато спільного з екзорцизмом. Він усвідомлював, яку величезну дурницю робить. Тим сильніше вразив його ефект.
Йому здалося, що світ на якусь мить завмер. І тоді, в абсолютній тиші, серед застиглого на тлі сірих стін tableau[231] бенедиктинців у чорних рясах, щось раптом здригнулося, щось сталося, щось рухом і звуком порушило мертвий спокій.
Тупоокий одоробало, який сидів під стіною, різко, з огидою і почуттям відрази відкинув брудний і липкий глечик з медом. Глечик стукнувся об підлогу, проте не розбився, а покотився, розтинаючи тишу глухим, але гучним торохкотінням.
Велетень підніс до очей липкі від солодкого пальці. Якийсь час він розглядав їх, а на його одутлому місяцеподібному обличчі намалювалися спочатку недовіра, а потім жах. Рейневан дивився на нього, важко дихаючи. Він відчував на собі спонукальний погляд Шарлея, але був уже не в змозі вичавити з себе жодного слова. «Кінець, — подумав він. — Кінець».
Силач, усе ще дивлячись на пальці, застогнав. Несамовито.
І тої ж миті брат Деодат, що лежав на марах, заохав, закашляв, захарчав і дригнув ногами. А потім вилаявся, аж надто по-світськи.
— Свята Єфросиніє… — зойкнув абат, падаючи на коліна. Решта ченців зробили те саме. Шарлей розкрив було рота, але відразу опам'ятався і закрив. Рейневан приклав руки до скронь, не знаючи, молитися йому чи втікати.
— Зараза, — деренчливо промовив Деодат, сідаючи. — Але ж мене сушить… Що? Я проспав вечерю? Холера на вас, братове… Я ж хотів тільки подрімати… Але просив же я розбудити мене до вечірні…
— Чудо! — вигукнув один із ченців, що стояли навколішки.
— Настало Царство Боже, — другий упав хрестом на підлогу. — Igitur pervenit in nos regnum Dei![232]
— Алилуя!
Брат Деодат, сидячи на марах, спантеличено поводив довкола себе очима: від побратимів, які стояли на колінах, — до Шарлея з єпитрахиллю на шиї, від Рейневана — до велетня Самсона, який усе ще розглядав своєї руки і живіт, від абата, який молився, до ченців, які саме цієї миті надбігли з горщиком лайна та мідною сковородою.
— Чи хто-небудь, — запитав недавній одержимий, — пояснить мені, що тут діється?
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Екзорцизм у бенедиктинців — хоч він, в принципі, й увінчався успіхом — ще більше посилив неприязнь Рейневана до Шарлея, неприязнь, що з'явилася, можна сказати, з першого погляду й загострилася після випадку з дідом-жебраком. Рейневан уже встиг зрозуміти, що він залежить від демерита і не дасть собі без нього ради, що, зокрема, операція звільнення його коханої Аделі самотужки має нікчемно малі шанси на успіх. Розуміння розумінням, залежність залежністю, але неприязнь була, докучала і злила, як надламаний ніготь, як надкришений зуб, як скалка в подушечці пальця. А пози і висловлювання Шарлея її тільки поглиблювали.
Суперечка — або радше диспут — почалася ввечері, після того як вони залишили монастир і знаходилися, якщо вірити демериту, зовсім недалеко від Свидниці. Парадоксально, але Рейневан згадав екзорцистичне шельмівство Шарлея і взявся йому випоминати це під час споживання дарів, саме завдяки шельмівству здобутих: на прощання вдячні бенедиктинці вручили їм чималий згорток, що містив, як виявилося, житній хліб, дюжину яблук, кілька крутих яєць, кружальце копченої яловичої ковбаси і грубу польську кров'янку.
Тож на тому місці, де вже частково зруйнована гребля загатила річку, аж та розлилася, на сухому схилі на краю бору, подорожани сиділи й вечеряли, поглядаючи на сонце, що спускалося дедалі нижче, до верхівок сосон. І дискутували. Рейневан було розігнався вихваляти етичні норми і ганити крутійство. Шарлей негайно осадив його.
— Я не приймаю, — заявив він, випльовуючи шкаралупки з не досить старанно облупленого яйця, — моральних повчань від того, хто звик грати чужих жінок.
— Скільки ще разів, — обурився Рейневан, — тобі треба буде повторювати, що це не одне й те саме. Що цього не можна порівнювати.
231
Жанрова сценка (фр.).
232
«Настало для нас Царство Боже!» (З Євангелія від св. Матвія, 28; 12).