Смак життя
- Автор: Яворский Михаил
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Смак життя». Краткое содержание книги:
Сюжет розвивається на реальних подіях. Проте, усі імена вигадані. Будь-який збіг - випадковий.
Цю книгу я писав англійською, моєю другою рідною мовою. Висловлюю подяку Діані Фон дер Мюлль за її критичні зауваги і поради, які зробили роман яскравішим. Окрема вдячність нехай лине Барбарі Лімінг, викладачеві театрознавства та кінознавства у коледжі Гантер, за те, що невтомно надихала мене викласти свою історію.
Я вдячний МаріїДзесі-Думанській за творчий підхід до редагування українського рукопису.
Щира подяка Світлані Брегман, викладачеві перекладу Львівського університету за її українську версію книжки «Смак життя». Переклад, особливо переклад роману, -набагато складніше та вимогливіше завдання, ніж може видатися на перший погляд. Як сказав колись Федеріко Фелліні: «Інша мова - це інший погляд на життя.» У своєму красномовному перекладі п. Брегман вдалося уловити ритмомелодику мого англомовного рукопису і не заглушити голос мого авторства.
Заплановану зустріч з Вченою радою, на якій мали б обговорити вимоги студентів, в останню хвилину скасували.
Рада побоялася, що їх можуть замкнути у залі переговорів, поки вони не приймуть усіх студентських вимог.
Ректор використала тиждень весняних канікул, щоб дещо охолодити студентів. Вона домоглася постанови Верховного Суду на заборону діяльності «Народної коаліції», яка також не дозволяла студентам «мітингувати на території студмістечка чи на вулицях, застосовувати силу чи насильницькі дії, закликати, підбурювати чи підмовляти інших чинити будь-яку з вищена-ведених дій».
У відповідь на зраду ректора у перший день після весняних канікул «Народна коаліція» виставила їй та на розгляд Вченої ради дев’ятнадцять «категоричних вимог». Ці вимоги були опубліковані у тижневому памфлеті «Ніч Гантера», який видавали радикальні студенти. Я допомагав їм створити цей номер. Поки вони верстали в моїй квартирі сам буклет, я писав свою статтю посеред музики і радісних розмов. Ніколи досі я не писав за таких умов, тим більше без підготовки. Проте я встиг закінчити статтю вчасно, щоб вона також увійшла в номер. Вийшла вона під заголовком «РЕВОЛЮЦІЯ: ЧОМУ, ЯК І НАВІЩО?» Вона цілком відповідала духові часу.
Попри інше, у статті я писав про те, що такі традиційні організації, як Комуністична і Соціалістична партії, більше не підходять для успішних акцій проти системи, тому що їх легко заповнити інформаторами-донощиками. Зараз була вкрай необхідна децентралізована мережа «самостворених революційних ланок». Перед мережею тисяч таких ланок істеблішмент не вистоїть, адже вони керуватимуться однією ідеєю, проте діятимуть незалежно.
Отримавши «категоричні вимоги», ректор оголосила, що створить комісію для «висунення пропозицій щодо управлінської реформи у коледжі».
Та «Народна коаліція» не заспокоїлася.
Студенти знову заблокували ліфти і захопили коледж. На прохання ректора опівночі прибули озброєні відділення поліції і звільнили будівлю від демонстрантів. Зранку коледж охоронявся поліцейським кордоном. Чимало викладачів, навіть ті, які не підтримували «Народну коаліцію», відмовилося проводити заняття в атмосфері збройного протистояння.
Тепер протистояння між керівництвом коледжу і студентами посилилося ще більше. Приміщення коледжу заповнили листівки і плакати з засудженням керівництва і викладачів, які його підтримували. При вході вивісили портрети ректора і найбільш консервативних викладачів, а над ними - напис «Вороги народу!» Кількасот студентів з інших коледжів Міського університету, які мітингували біля Управління вищої освіти проти пропозиції підняти плату за навчання, приєдналися до виступів «Народної коаліції» в актовій залі. «Народна коаліція» запросила їх на «безплатний обід» у викладацьких і студентських їдальнях.
Мітинґувальники забарикадували всі, крім одного, входу до коледжу. У коридорах проводилися неофіційні заняття і дискусії.
Читання поезії, танці і короткі театральні вистави додавали веселощів до усієї атмосфери. На вулицях біля коледжу проводилися демонстрації, що блокували вуличний рух на Парк і Лексінґтон Авеню. Мою статтю про революцію передруковували у радикальних виданнях інших коледжів, у так званій підпільній пресі.
Вечірні теле- і радіоновини навперебій повідомляли про останні події. Поміж іншим вони повідомляли і про те, як гантерські антивоєнні демонстрації поширилися на усі комунальні коледжі і деякі середні школи.
27 квітня поліцейський кордон охороняв вхід до коледжу. Всередину впускали тільки за посвідченнями. Сім студентів, усі з них члени «Народної коаліції», отримали листи з повідомленнями про те, що вони не допускаються до занять до кінця семестру. У відповідь на це, як повідомлялося наступного дня у брошурі, виданій «Надзвичайним зібранням членів факультету», реакціоністською проректорською організацією, «члени «Народної коаліції», як вандали, пройшлися по кафетерію і книгарні, зруйнували п’ять кафедр, перевернули кабінет декана і ректора».