Сутінки

Як спокійно я, виявляється, здатна обговорювати власну смерть!

— Ні-ні! — відразу розкаявся Едвард. — Звичайно, надія є! Я хочу сказати, звісно, я не… — речення повисло у повітрі. Очі мало не обпікали мене. — У нас усе по-іншому. Еммет… ті люди — незнайомці, що випадково трапилися на його шляху. Це було давно, дуже давно, він був не таким… тренованим, обережним, як зараз.

Він замовк і не зводив із мене напруженого погляду, доки я перетравлювала його слова.

— Отже, якби ми зустрілися… у темному парку або в якомусь закутку… — не договорила я.

— Мені знадобилася вся сила волі, щоб не підскочити посеред класу, повного дітей, і не… — він різко урвав себе, відвівши погляд. — Коли ти проходила повз, я був за крок від того, щоб просто там і тоді зруйнувати все, що збудував для нас Карлайл. Якби я не боровся зі спрагою протягом минулих, ну, скажімо так, багатьох років, то не зміг би стриматися, — замовк він, сердито втупившись у дерева.

Едвард похмуро зиркнув на мене, ми обоє пригадали минуле.

— Ти, напевно, подумала, що я одержимий.

— Я не розуміла, в чому причина. Як ти міг так швидко зненавидіти мене…

— Ти була наче демон, якого викликали прямісінько з персонального пекла, щоб знищити мене. Пахощі твоєї шкіри… Я думав, що збожеволію від них того дня. Протягом уроку я вигадав сотні способів виманити тебе з класу, залишитися наодинці з тобою. Я боровся зі спокусою, згадуючи родину, розуміючи, що зроблю з ними своїм учинком. Довелося зникати, рятуватися втечею до того, як встигну вимовити слова, що змусили б тебе піти за мною…

Тут він підвів очі, щоб поглянути на моє приголомшене обличчя, в той час як я намагалася ввібрати його гіркі спогади. Золотаві очі обпалили мене з-під вій, гіпнотичні та вбивчі.

— Ти б пішла зі мною, — запевнив він. Я спробувала відповісти спокійно.

— Жодного сумніву.

Він, насупившись, перевів погляд на мої руки, неймовірна сила очей відпустила мене.

— Потім, коли я намагався змінити розклад у марній спробі уникнути зустрічей із тобою, ти опинилася поруч. У вузькій теплій кімнатці твій запах мало не звів мене з глузду. Я втримався на волосинці, щоб не вкрасти тебе. Крім нас, там була одна слабка людська істота, яку так легко знищити!

Я затремтіла під теплим сонячним промінням, заново переживаючи минуле, дивлячись на події його очима і тільки тепер повністю усвідомлюючи небезпеку. Бідолашна місіс Коуп; я здригнулася на думку, наскільки близько була від того, щоб ненавмисне стати причиною її загибелі.

— Але я вистояв. Не знаю як. Я змусив себе не чекати на тебе, не йти по твоєму сліду після школи. Надворі, коли я не чув запаху, стало легше, я зміг мислити чіткіше, ухвалити правильне рішення. Я висадив своїх біля дому — посоромився розповісти їм, який я, виявляється, слабак; вони здогадалися лише, що трапилося щось дуже серйозне, — а сам поїхав прямісінько у лікарню до Карлайла, щоб сказати йому: я їду з міста.