Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Таумаст зблід, затремтів і зробив такий знак: середнім пальцем ударив по м'язистій основі пучака, а потім указівець правиці встромив у колечко, утворивши його за Панурґовим прикладом на лівиці, але тільки у верх колечка, а не в низ, як це робив Панурґ.
Панурґ же ляпнув у долоні і свиснув у кулак. Потім устромив указівець правиці в колечко лівиці і шпарко заворушив ним. Відтак випнув підборіддя і укняпився в Таумаста.
Досі глядачі в цих знаках не розуміли нічогісінько, але тут до них дійшло, що Панурґ ставить Туамастові німе запитання:
— Що ви на це скажете?
Таумаст упрів, піт із чола так і лився, і здавався тепер людиною, що поринула у споглядання. Нараз йому сяйнуло, він стулив нігті лівиці й нігті правиці докупи, потім розвів пальці півколом і якнайвище підніс догори обидві руки.
На те Панурґ підпер щелепу пучаком правиці, а мізинець тієї самої руки встромив у кільце лівиці й мелодійно задзвонив зубами.
Таумаст, ухнувши, звівся на рівні, але при цьому так перднув, аж вихор зірвався, він усцявся і набздів так, як усе чортяче кодло. Аудиторія почала затикати носа, бо він ще й усрався з хвилювання. Потім підніс правицю і стулив докупи пучки пальців, а лівицю приклав до грудей.
Тут Панурґ потяг за свою довгу матню з китичкою, розтяг її на півтора ліктя і лівицею потримав її отак; правицею ж дістав помаранчу і, сім разів підкинувши її, восьмим разом стис овоч у п'ястуку правиці й безмовно підніс руку догори; потім затряс гарною своєю матнею, показуючи її Таумастові.
Таумаст тоді надув щоки, мов гудець, і випустив повітря, ніби надимав свиняче пуздро.
На те Панурґ устромив пальця лівиці собі у паністару, а ротом утяг повітря із присвистом, буцім висисав устрицю з черепашки або ж сьорбав юшку; потім розхилив рота і долонею правиці ляснув себе по губах, глибоко і голосно зітхнувши, так ніби те зітхання з поверхні діяфрагми пройшло через його трахею, і повторив він це шістнадцять разів.
А Таумаст тим часом сапав, як гусак.
Тоді Панурґ запхав указівця правиці собі в рота і міцно його затис, напруживши ротові м'язи, а потім витяг із ляскотом, ніби бухнула цяцькова гарматка, з якої дітвора стріляє редькою, і проробив це дев'ять разів поспіль.
Аж це Таумаст гукнув:
— Ага, панове, я збагнув, у чому секрет! Попав пальцем у небо!
Він вихопив свого запоясника і якийсь час тримав його вістрям донизу.
На те Панурґ узяв за край свою довгу матню і затряс її над стегнами; потім поклав руки, схрещені гребенем, на голову, висолопивши якомога язика і закотивши очі, мов коза під час конання.
— А, розумію, — сказав Таумаст. — Ну, а це?
І він приставив держак запоясника до грудей, а до вістря підніс долоню з підібганими пальцями.
На те Панурґ нагнув голову ліворуч, приставив середнього пальця до правого вуха, а бецмана підніс догори. Потім скрижував руки на грудях, п'ять разів кахикнув, а за п'ятим разом ще й ногою тупнув. Потім підніс лівицю і, стиснувши пальці в кулак, приставив щиколодку пучака до чола, а правицею бухнув шість разів себе у груди.
Таумаст, очевидно, не вдоволений, приставив бецмана лівиці до кінчика носа, а решту пальців тієї самої руки стис у кулак.
Тоді Панурґ притулив два головні пальці до кутика рота, якомога його розтяг і вищирив зуби, а потім палюхами добряче надавив на повіки і скривив, як здалося глядачам, досить шкарадну гримасу.
Розділ XX
Як Таумаст вихваляв Панурґові чесноти та вченість
Та ось Таумаст устав і, скинувши шапочку, подякував Панурґові за люб'язність; а потім голосно звернувся до всієї аудиторії:
— Мостиві панове! Я хочу нагадати вам євангельські слова: Et ecce plus quant Salomon hic[217]. Перед вами — безцінний скарб, я маю на увазі пана Пантаґрюеля, чия слава принадила мене сюди з глибини Англії, бо я прагнув побалакати з ним про цікаві для мене нерозв'язні проблеми магії, алхімії, кабали, геомантії, астрології, а також філософії.
Зараз я сердитий на його славу, мені здається, їй завидки до нього, бо вона не відповідає і тисячній частці того, що є насправді.
Ви бачили, як його учень, самотужки, уконтентував мене і повідав мені більше, ніж я його питав; до того ж звів мені на очі й зараз же розвіяв інші темні місця, які я проочив. Запевняю вас, що він відкрив мені справжнє джерело і безодню енциклопедичних знань та ще й таким робом, про який ніхто на крузі земнім ще й гадки не має, я мовлю про наш диспут, який ми вели знаками, не допомагаючи собі жодним словом. Тож-бо я викладу письмово те, що ми обговорювали і розв'язали, аби люди не думали, що то все смішки, а тоді видрукую, аби кожному, як мені, це стало за науку, та вже нині ви можете судити, як би глаголав учитель, якщо навіть учень домігся таких пруесів, бо Non est discipulus super magistrum.[218]
217
А ось тут більший од Соломона (латин. — Євангелія від св. Маттея. 12, 42).
218
Ученик не старший од учителя (латин. — Євангелія від св. Маттея. 10, 24).