Місто біля моря

— Директор?

— Атож. Зметикував, що в місті вчителів усяких багато — і по хімії, і по астрономії, — скликав їх до себе і говорить: «Давайте, любі, по вечорах робітничий клас учити, гроші я для вас знайду!» Сказано — зроблено. І завертілась карусель. І відтоді, як почав я той університет відвідувати, наче іншою людиною став. Вагранка гуде вдалині, а я тим часом формули пригадую, що вчитель пояснював, і міркую, що до чого, чому чавун плавиться, як із нього сталь добути і при якій саме температурі… І виходить так, що замість оцього маленького віконця дивишся на життя з величезного вікна…

— А на заняття сьогодні запізнишся, — дуже лагідно, півголосом сказала дружина.

— Я? Нічого схожого! — спохватився Лука і, підбігши до етажерки, став збирати книжки.

— Заходьте до нас запросто, — сказала Катерина, прощаючись. — А як надумаєте у море піти — старий вас на риболовлю візьме.

Я подякував хазяям хатки за угощення і сказав, що іншим разом прийду до них уже з хлопцями. Разом з Лукою ми пішли Генуезькою вулицею до проспекту.

— Кусючий мій батько, правда? Йому пальця в рот не клади. Теж до революції в ливарні, на ковкому чавуні працював.

— А чого зараз не повертається?

— Та в громадянську, як завод став, він рибалити почав. Одчайдушним рибалкою став. І одного разу, наприкінці зими, пішов він у море із своєю ватагою на підлідний лов, за красною рибою. Вітер усе з заходу дув, а потім раптом візьми та й зірвись уночі левант[5]. Лід заворушився, кришитися став, і понесло його у відкрите море. Винесло мого батька тим левантом аж на кубанську сторону. Половина ватаги загинула, а він чудом по мілководдю убрід вибрався, вважай, уже з самого кришива. А вода була холодна, пройняла вона батькові ноги до самого кісткового мозку. Зараз, як зміна погоди, батько нікуди. Добре ще — курорт близько. Дружина їздить туди та в цеберках вонючу грязь, лиманну, йому привозить. Нагріє її на плиті, посадить старого в ночви і давай його тієї гряззю лікувальною зціляти. Біль утихне, і знову батько сіті свої у баркас — і гайда в море. Чи за рибцем, чи за пузанком, чи за таранею. Риби в оцій калюжі сила-силенна! — І Лука кивнув у бік моря.

— Слухай, Луко, а хто на тому курорті лікується?

— Звідусіль люди приїздять. От, скажімо, жив би ти ще на своєму Поділлі або далі десь. Прокидаєшся вночі і чуєш — ноги ломить, хоч кричи. Бігом у поліклініку. Лікар тебе оглянув: так, мовляв, і так, найсправжнісінька гостра форма ревматизму. Ну, а страхкаса тобі путівку безплатну, і ти тут…