Свої, чужі, інші
- Автор: Шмідт Лія Оттівна
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-85-2
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Свої, чужі, інші». Краткое содержание книги:
І якщо раптом на одній шальці терезів опиняється життя когось зі своїх — то й на іншу ти не роздумуючи кинеш своє життя.
А хіба може бути інакше?aaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa
Ірту розвела руками:
— Вона гарна, міркує непогано, ми її любимо… Тільки грошей у нас від цього не додається.
— То у вас нема? Але я думав…
Дайру обійняла його за плечі:
— Інтаре, ти зрозумій… Мені вже двадцять років, Дайру — двадцять два. Ми зібрали по півтори тисячі золотих кожна. Навесні нас далекі родичі до себе кличуть у селище під Кхаабром, погостювати. А в них сини, племінники — й не бідні. Земля, свої будинки, господарство… А ми дівчата гарні, розумні, не білоручки. І грошей із собою в дім принесемо, хоч і не дуже багато, та не так уже й мало. Ось вони й не зважатимуть на те, що в нас уже інші чоловіки були — а скільки їх було, ми й не скажемо. Без цих грошей ми навряд чи кому потрібні. А так… Нам життя своє треба влаштовувати. Інтаре, ми в цьому трактирі давно вже: я з чотирнадцяти років, Дайру — з шістнадцяти. Скільки ми ще протримаємося? Років за три зовсім нікому не потрібні будемо. А ми гарного життя хочемо, Інтаре. Чоловіків, дітей, спокійної старості. Ну, а Теллі… Вона ж усього-на-всього ельф. Та можливо, їй уже ніякий лікар і не допоможе, хай і найкращий. Відмучиться й сама…
Остовпіло слухаючи це, Інтар висмикнув своє плечем з-під руки дівчини.
— А вона вас любила! Вона б для вас останнє віддала! — викрикнув злобливо.
І побіг до дверей, на ходу хапаючи плаща. Слід було поквапитися! У храм!
Жучок цього разу не встигав за своїм маленьким хазяїном, хоч і біг за ним, не шкодуючи лап. Хлопчисько примчав до дверей храму, коли вони ще були замкнені, й не даючи собі відхекатися, почав бити в них обома кулаками. Він знав — жерці живуть при храмах і Світлий Халир має бути тут!
Відімкнув Інтару спочатку сторож, заспаний і невдоволений тим, що його тривожать вдосвіта.
— Чого тобі? — буркнув сторож.
— Мені потрібно бачити Світлого Халира! Будь ласка! Це життя або смерть!
Інтар навіть не розібрав до пуття відповіді сторожа — просто кинувся у відчинені ворота й помчав до невеличкого будиночка небесного кольору.
Там на його стукіт відімкнули відразу. Світлий Халир у похапцем накинутому одязі (звичайному білому одязі жерця, не ритуальному світло-блакитному, в якому з'являвся на службі в храмі) здивовано втупився в хлопчика:
— Інтаре?
— Так, я. Світлий, лихо! Мені б мої гроші й… і ще треба, тому що Теллі вдарили ножем у трактирі вчора ввечері, випадково, п'яні посварилися, а вона під руку трапилась, їй тепер зовсім зле, вона помре без лікаря, а лікаря кликати Хариз не хоче — каже, дорого, нема чого гроші витрачати, й грошей нема, тільки в мене! — на одному подиху випалив Інтар.
Жрець наморщив чоло, доходячи до змісту цієї плутаної промови:
— Теллі? Хто це?
— Ельфійка! Вона ще до тебе приходила, Світлий…
— Кгм, не пригадую… У мене, бачиш, безліч важливих справ, я не можу пам'ятати кожного.
Інтара пересмикнуло. Але він поквапливо промовив:
— Гроші. Мої гроші! Будь ласка, швидше!
— Так, так, звісно…
Жрець увійшов у будинок і повернувся, виніс Інтару його згорток. Той схопив його.
— Спасибі!
— Ну що ж, іди. Адже ти, я бачу, квапишся.
— Так. Тільки… — Інтар зважився повторити: — Світлий, цих грошей може не вистачити на лікування. Будь ласка… ти ж збираєш на лікарню, я знаю. Будь ласка, дай мені з тих коштів хоч півсотні!
На обличчі жерця відбився неймовірний подив:
— Інтаре! Такого я від тебе не очікував. Ці гроші не мої. Вони призначені для лікарні, для того, щоб рятувати людей від смерті.
— Але ж і Теллі вмирає!
Світлий Халир з досадою смикнув плечем:
— Інтаре, зрозумій. Лікарня — це велика, справжня справа. Я не можу витрачати призначені на неї кошти на якихось ельфів…
Хлопчакові здалося, що під ногами земля розійшлася.
— Але Теллі не якась! Вона гарна! Їй потрібно допомогти!
— Інтаре, лікарня створюється для сотень людей. Я не можу роздати ці гроші по десятку, по півсотні монет кожному, хто хворий зараз у місті, тому що тоді лікарні не буде й не буде кому полегшити страждання великої кількості людей у майбутньому.
— Але ж Теллі погано зараз! Сьогодні! Як ти можеш бути таким жорстоким, Світлий! — Інтар немовби зі стіною говорив. Жрець, як і раніше, був спокійний.
— Ти дурний хлопчисько, Інтаре. Ти кричиш на служителя Неба, обвинувачуєш у жорстокості. Але я тобі пробачаю, ти просто дурне дитя. Зрозумій очевидне — нікого не хвилює одна ельфійка. У світі нічого не зміниться від того, буде вона жити чи помре. Якщо ж бажаєш зробити світ кращим, старайся заради багатьох. Чуєш, заради тих, кого безліч, а не заради когось одного. Одиниця — дурниця, одиниця — ніщо.