Мáліна

Я: Відтоді я знаю, що означає збереження поштової таємниці. Сьогодні я можу це усвідомити. Після випадку з Краневітцером я спалила всю свою пошту за багато років, потім я почала писати зовсім інші листи, переважно пізно вночі, до восьмої ранку. Однак ці листи, з яких я жодного не відіслала, мають для мене дуже велике значення. За ці чотири-п’ять років я написала, напевно, з десяток тисяч листів, лишень для самої себе, у них було все. Багато листів я навіть не відкриваю, намагаюсь освоїти вміння зберегти таємницю кореспонденції, піднестися до висот тієї ідеї Краневітцера, осягнути те недозволене, яке могло б полягати в читанні листа. Однак я все ще страждаю на рецидиви, бо раптом відкриваю одного й читаю, навіть лишаю його просто лежати, так що ти, наприклад, міг би прочитати його, поки я пораюся на кухні. Ось так необачно я зберігаю листи. Отож, це не криза пошти чи написання листів, до якої я ще належно не доросла. Знову в мені бере гору цікавість, я час від часу розриваю якийсь пакетик, особливо напередодні Різдва, і, засоромлена, витягую звідти якусь хустину на шию, свічку з бджолиного воску, посріблену щіточку для волосся від моєї сестри, новий календар від Олександра. Я далі непослідовна, хоча справа Краневітцера мала б допомогти мені виправитися. Маліна: Чому тобі так залежить зберегти таємницю листів? Я: Зовсім не з огляду на цього Отто Краневітцера. Лише задля самої себе. І задля тебе також. А у Віденському університеті я присягнулась тоді на жезлі. Це була моя єдина присяга. Жодній людині, жодному представникові релігії або політикові я не змогла б ніколи скласти присягу. Навіть тоді, коли я була ще дитиною, і не могла захистити себе в інший спосіб, я відразу виявлялася тяжко хворою, отримувала справжні хвороби з високою температурою, і мене не можна було послати йти до присяги. Усім людям, які складали одну-єдину присягу, доводиться тяжче. Присяги, коли їх багато, можна, напевно, ламати, тоді як одну єдину присягу — ні.