Сліпобачення

— Я нічого не бачу, — відказав я, але це було не зовсім правдою. Я ж бачив, як щось тягнулося до мене, коли я лежав у капсулі на «Тезеї». Я бачив, як щось нерухомо лежало, скрутившись клубком, біля хребта корабля, спостерігаючи, як ви вибудовуємо свої плани.

Я бачив, як згорнулася ембріоном синестезист Мішель: «Ти не можеш його вгледіти… воно невидиме…»

— Що воно робить? — гукнув я.

Чому я його не бачу? Чому я його не бачу?

— Просто… зависло там. Трохи ворушиться. Ох, гів… Кіт…

Піхотинець відлетів убік, неначе його ляснули величезною долонею. Він гепнувся об стіну, і раптом відновився лазерний зв’язок, виповнюючи дисплей даними: те, що бачили Саша і Бейтс, які мчали іншопланетними тунелями; картинка, доступна піхотинцю — скафандр з написом «Кітон» на пластроні і просто біля нього якась істота, схожа на лускату морську зірку, в якої забагато кінцівок…

Банда вискочила з-за повороту, і тепер я майже розгледів ту потвору власними очима. Воно тремтіло, неначе марево. Створіння було великим і рухалося, але щойно я намагався зосередитися на ньому, як воно щезало. «Це не насправді, — подумав я, захмелівши від істеричного полегшення. — Просто ще одна галюцинація». Але раптом в поле мого зору потрапила Бейтс, а видиво нікуди не зникло — не було ні тремтіння, ні невловності. Нічого такого, тільки колапс хвилевої функції і тверда, неспростовна маса. Опинившись під нашими перехресними поглядами, воно кинулося до найближчої стіни й пронеслося у нас над головами. Сегментовані кінцівки звивалися, як батоги. Різкий тріск позаду мене — і обвуглене створіння безсило повисло у повітрі.

Уривчасте клацання. Ревіння механізмів, що сповільнюються. Посеред проходу троє піхотинців вишикувалися в летючу шеренгу. Один із них розвернувся до прибульця. Краєм ока я помітив, як кінчик смертоносного хобота втягується назад, у піхви. Бейтс вимкнула піхотинця ще до того, як він встиг закрити рота.

Через оптичний зв’язок я почув, як три пари легенів наповнюють мій шолом звуком важкого дихання.

Вимкнений піхотинець дрейфував у каламутному повітрі. Труп прибульця, ледь посмикуючись, м’яко відпав від стіни: гідра з хребців, обвуглена й кістлява. Не дуже схожа на мої видіння з корабля.

З незбагненної для мене самого причини це мене заспокоїло.

Два активні піхотинці сканували туман, доки Бейтс не віддала їм нового наказу. Тоді один узявся за труп, а інший підтримав знерухомленого товариша. Бейтс схопила мертвого піхотинця й висмикнула з гнізда фал.

— Відступаємо. Повільно. Я йтиму за вами.

Я запустив свої двигуни. Саша завагалася. Навколо нас, як пуповина, плавав закручений петлями екранований кабель.