Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Давно це було, як я летіла з тобою, Дункане, — сказала вона.
— Давно й далеко, — відповів він, уже перевіряючи керування.
Аль-Фалі та двоє молодих фрименів чекали біля пристроїв, що керували фальшивою стіною, готові розсунути її.
— Думаєш, що я затаїла підозру проти тебе? — спитала Джессіка, тихо розмовляючи з Айдаго.
Айдаго зайнявся контролером двигунів, запустив ротори і простежив за рухом стрілки. Усмішка торкнулася його вуст, швидка й різка зміна гострих рис зникла так само раптово, як і з’явилася.
— Я все ще Атрідка, — сказала Джессіка. — Алія ж — ні.
— Не бійтесь, — хрипко відповів він. — Я все ще служу Атрідам.
— Алія більше не Атрідка, — повторила Джессіка.
— Не мусите мені нагадувати, — буркнув він у відповідь. — А тепер замовкніть і дайте мені підняти цю штуку в повітря.
Розпач у його голосі був радше неочікуваним, непритаманним тому Айдаго, якого вона знала. Знову відсовуючи почуття страху, Джессіка спитала:
— Куди ми летимо, Дункане? Тепер ти можеш сказати мені це.
Проте він кивнув аль-Фалі, а фальшива скеля відкрилася назустріч ясному сріблястому сонцю. Орнітоптер вистрибнув назовні, його крила із зусиллями здіймалися й опускалися, реактивні двигуни ревли. Вони знялися в порожнє небо. Айдаго обрав південно-західний курс у напрямку Гребеня Сахаї, котрий можна було розглянути як темну лінію на піску.
Тоді він сказав:
— Не думайте про мене зле, міледі.
— Я не думала про тебе зле від тієї ночі, коли ти з ревом увійшов до Арракінської великої зали, перепившись меланжевого пива, — промовила вона. Проте ці слова воскресили її сумніви, і вона перейшла у стан вільної готовності до повного захисту прана-бінду.
— Я добре пам’ятаю ту ніч, — відповів він. — Я був дуже молодим… недосвідченим.
— І все-таки найкращим мечником у почті мого Герцога.
— Не зовсім, міледі. Ґурні міг перемогти мене в шістьох поєдинках з десяти. — Він зиркнув на неї. — Де Ґурні?
— Виконує моє розпорядження.
Він труснув головою.
— Ти знаєш, куди ми летимо? — спитала вона.
— Так, міледі.
— То скажи мені.
— Гаразд. Я обіцяв влаштувати змову проти Атрідів, яка б мала правдоподібний вигляд. Насправді є лише один спосіб зробити це. — Він натиснув кнопку на керівниці, і кокон ременів безпеки висунувся з крісла Джессіки, оповив її непробивною м’якістю, залишивши вільною лише голову. — Я забираю вас на Салусу Секундус, — сказав він. — До Фарад’на.
У непритаманній для неї неконтрольованій конвульсії Джессіка рвонулася з пут, відчула, як вони напружуються. Відпустили тільки тоді, коли вона розслабилася, встигнувши, однак, відчути смертоносні шиґаструни, сховані в захисній оболонці.
— Вивільнення шиґаструн вимкнено, — промовив він, не дивлячись на неї. — Так-так, і не пробуйте зі мною Голосу. Я подолав довгий шлях, відколи ви могли так мною покерувати.
Глянув на неї.
— Тлейлаксу спорядили мене обладунком від таких підступів.
— Ти служиш Алії, — сказала Джессіка, — а вона…
— Не Алії, — перебив її він. — Я виконую розпорядження Проповідника. Він хоче, щоб ви навчали Фарад’на, як колись навчали… Пола.
Джессіка застигла у крижаній тиші, згадавши слова Лето, що в неї буде цікавий учень. Нарешті сказала:
— Цей Проповідник — він мій син?
Здавалося, що голос Айдаго надходить дуже здалеку.
— Хотів би я знати.
Всесвіт просто є. Це єдиний спосіб, завдяки якому федайкін може його побачити, залишившись господарем своїх чуттів. Всесвіт не погрожує і не обіцяє. Він підтримує речі, непідвладні нашому контролю: падіння метеорита, вибух меланжевої маси, старіння та помирання. Такими є реалії нашого Всесвіту — і слід приймати їх такими, хай що б ми до них почували. Ми не можемо змагатися з реаліями словами. Вони приходять до вас на свій власний безсловесний лад, і тоді, тоді ви зрозумієте, що означає «життя і смерть». Зрозумівши це, сповнитеся радістю.