Темний ліс

— На перший погляд, вона ніби чужа й недоречна, але що довше придивляєшся до неї, то більше здається споконвічною частиною цього міста.

«Як і злиття двох неспівставних світів», — подумав Ло Цзі, але змовчав.

Раптом на повну потужність увімкнулося все підсвічування піраміди; золотаві барви змішалися зі сріблястим місячним сяйвом. Водночас запрацювали фонтани в довколишніх басейнах, викидаючи високо в небо струмені води, що відразу забарвлювалися, міксуючи природне срібло й штучне золото. Чжуан Янь глянула на Ло Цзі з острахом, бо задля них увесь Лувр вночі пробудили до життя. Під дзюрчання струменів вони ввійшли в хол під пірамідою й потрапили в сам палац.

Першою на їхньому шляху була найбільша виставкова зала Лувру завдовжки двісті метрів. Тьмяно освітлена й порожня о цій порі, вона розносила відлуння кроків у застиглому повітрі. Ло Цзі невдовзі усвідомив, що чує лише власні кроки, — Чжуан Янь ступала безгучно, легко, немов кіт чи дитина, що ввійшла до казкового палацу та боїться розбудити чари, що сплять усередині. Ло Цзі сповільнив крок і трохи відстав від Чжуан Янь: його не цікавили тутешні мистецькі шедеври, він прагнув насолодитися її силуетом на тлі статуй античних богів, зображень янголів і Діви Марії на класичних полотнах. Ця чарівна східна дівчина чимось була подібна до скляної піраміди на подвір'ї музею, швидко вростаючи в його тіло, об'єднуючись із цим священним світом мистецтва, аж до неможливості окремого існування її та музею. Ло Цзі впав у стан катарсису й утратив лік часу.

За деякий час Чжуан Янь згадала про його існування та з посмішкою обернулася до нього. Його серце забриніло від щастя; він відчув, що ця посмішка має таку саму вбивчу силу, що й блискавка, кинута богами у світ смертних з Олімпу, зображеного на відомій картині.

— Я чув, що навіть мистецтвознавцю знадобиться цілий рік, аби оглянути кожен експонат колекції, — сказав Ло Цзі.

— Це так, — просто відповіла Чжуан Янь. Але в її очах можна було прочитати: «Що ж тепер мені робити?». Потім вона повернулася назад і знову почала роздивлятися полотна. За весь цей час дівчина встигла помилуватися лише п'ятьма з них.

— Не має значення, Янь Янь, скільки часу тобі потрібно. Я можу цілий рік супроводжувати тебе хоч і щоночі, — Ло Цзі не втримався від вияву почуттів.

Чжуан Янь повернулася й здивовано запитала:

— Справді?

— Так, це щира правда.

— Але… Докторе Ло, ви бували тут раніше?

— Ні, але я був у Центрі Жоржа Помпіду, коли три року тому приїздив у Париж. Мені спочатку здавалося, що тебе більше зацікавить саме він.

— Мені не до вподоби сучасне мистецтво, — похитала головою Чжуан Янь.

— Але все це… — Ло Цзі обвів поглядом усіх богів, янголів, амурів і святих. — Чи не здається воно тобі застарим?

— Я не люблю античного мистецтва, мені до смаку лише картини доби Ренесансу.

— Але й вони досить давні.