Темний ліс

То такий вигляд має кохання?

Рядок тексту з'явився на сфері розгорнутого софона, який щойно вигулькнув поряд із Ло Цзі. Його дзеркальна поверхня здавалася краплею розплавленого металу, яка щойно зірвалася з поверхні антени. Ло Цзі знав лише кілька трисоляріан і не міг здогадатися, з ким зараз гово-рить: чи то з жителем Трисоляриса, чи з членом екіпажу флоту, що віддаляється від Сонячної системи.

— Може, й так, — із посмішкою кивнув Ло Цзі.

Докторе Ло, я зв'язався з вами, щоб висловити рішучий протест.

— З якого приводу?

Через вашу вчорашню промову, в якій ви зазначили, що людство не змогло розгледіти сутності Всесвіту як темного лісу не через незрілість вашої цивілізації і, як наслідок, недостатню обізнаність із будовою Всесвіту, а тому що пізнало любов як таку.

— Хіба це не так?

Ні, це правильно, навіть якщо термін «любов» чи «кохання» має трохи розпливчасте визначення з точки зору науки. Але ваше наступне твердження помилкове: ви заявили, що людство — єдина раса в усьому Всесвіті, здатна кохати, й ця думка підтримувала вас у найтяжчі моменти вашої місії.

— Звичайно, це лише гра слів. Така собі не дуже точна… художня метафора.

Принаймні я точно знаю, що у світі Трисоляриса також існує любов, але позаяк це не сприяє загальному виживанню цивілізації, то придушується в зародку. Однак ці паростки надзвичайно життєстійкі й раз у раз проростають у багатьох серцях.

— Я перепрошую, ви…

Ми не зустрічалися раніше. Я оператор, який два з половиною століття тому попереджав Землю про небезпеку.