Відьма

Проглянути відеозапис Тайлер наважується лише через два дні.

Він встромляє карту пам’яті відеокамери у свій макбук і дивиться на екран скляними, осовілими очима. З того часу відбулося багато змін. Його брудний одяг, що смердів водою зі струмка, тепер пахне пральним порошком і лежить, гарно складений, у його шафі. Катаріна теж змінилася. Вона вже кілька днів нікуди не щезає, лише розгулює вулицями з великим магазинним пакетом, в якому тримає мертвого павича (це не сховалося навіть від Тайлерових очей, попри його нинішній стан), і скидається на те, ніби вона до нього дуже прив’язалася. Наразі вона стоїть за його будинком, трохи подалі, на пагорбі в лісі, але Тайлер вже не ходить до лісу, щоб позирнути на неї. Досить з нього тієї відьми, і досить тих фільмів. Та й до того ж ліси усе ще закриті для туристів, повсюди стирчать паркани, а початок стежки патрулюють залучені Відьмоконтролем добровольці, вдягнені в однострій лісничих державного заповідника.

Кліп триває дванадцять хвилин і сорок чотири секунди, і, з огляду на його великий розмір, Тайлер скачує файл на зовнішній жорсткий диск.

А потім він дивиться ці кадри і бачить там щось моторошне.

Він натискає на паузу і продовжує дивитись на екран, занурившись у власні думки.

Раптом внизу чути шалений грюкіт у задні двері. Повільно, ніби виходячи з трансу, Тайлер відводить очі. Він пам’ятає, що сам удома. Рефлективним рухом відеоблогера вихоплює карту пам’яті з USB-накопичувача, встромляє її в камеру і кладе камеру до кишені. Потім стрімко збігає сходами назустріч останньому і найжахливішому репортажу в своїй журналістській кар’єрі.

Виявляється, то Лоуренс грюкає у двері. Щойно Тайлер їх відчинив, Лоуренс тягне його за руку.

— Ходімо зі мною, прямо зараз, — каже він. — Маємо їх зупинити.

— Що… — починає Тайлер, і тут-таки з’являється здогад: «То Джейдон». Він не розуміє, яким чином про те знає, але все ж таки знає. Хлопці біжать до заднього двору, потім дорогою до струмка, і це нагадує відео, що відтворюється у зворотному напрямку: вони зараз саме там, де Тайлер впав у струмок за кілька ночей до того. Вистачає трьох секунд, щоб оцінити ситуацію і зрозуміти, наскільки вона серйозна, наскільки вона тотально і беззаперечно паскудна. Він інстинктивно виймає камеру з кишені й починає зйомку.

Зображення хоч і дрижить, але не бреше. За сто метрів зліва, поблизу Діп-Голлоу-роуд, стоять паркани, які залишили там волонтери. Камера їде в інший бік, і ми бачимо, хто такі ці волонтери. То Джейдон, Джастін і Бурак, вони у важких чоботах і в однострої працівників заповідника. «Оці сучі діти запропонували Грімові свої послуги, і той на це повівся», — думає Тайлер. Поміж ними, хитаючись, іде Катаріна, неприродно зігнута, ніби їй зламали хребта, а вони женуть її вперед, як худобину, мітлами з відірваними лозинами. Судячи з того, як відьма пересувається, вона у паніці. Її зашитий рот кривиться у жахливій гримасі, а сама вона відчайдушно тримається за обвуглене пір’я павича, що стирчить з її — «оце вже просто нереально», — не вірить своїм очам Тайлер — пакета з «Маркет енд Делі». Вона постійно намагається відвернутися і відійти, але вони брутально штовхають її і повертають назад. Джейдон лупцює її своєю палицею від мітли, тіло відьми згинається навпіл, і вона мусить повернутися. Загадкою для Тайлера є те, чому вона так тримається за того дурнуватого павича, але ж так воно і є: вона терпляче зносить усі ці знущання замість того, щоб щезнути й залишити свого пакета.