Кінець світу в Бреслау

До столика підійшов Гартнер і привітався з Мокком, перебивши роздуми останнього про джерела людських мотивацій.

— У моїй групі вже дванадцятеро осіб. Переважно вчителі гімназій, — сказав він задоволений, беручи в офіціанта меню. — Ніхто не відмовився. Певне, їх спокусив солідний гонорар. Фон Шреттер дозволив мені залучити лише вісьмох експертів. Отож довелося вигадати якісь критерії відбору. Я зажадав від кожного список публікацій та характеристику власної наукової роботи. Тепер черга за вами, пане раднику. Мені на закуску дві кессельські ковбаски, а тоді телячу відбивну з яйцем і сарделькою. — звернувся він до офіціанта, що гречно стояв, чекаючи на Моккове замовлення.

— Тепер ви…

— Та-а-ак… — протягнув радник. — Мені тріску в гірчичному маслі й заливного вугра з печеною картоплею. Так, це все, — він глянув на Гартнера. — Маєте рацію, тепер моя черга. Я розгляну їхні кандидатури, і якщо результат буде негативний, ми не витрачатимемо на них обер-бургомістрових грошей. Але, але… Я сумніваюсь, що ми когось не приймемо до групи. Я сам не знаю, що може слугувати підставою для відмови комусь з викладачів, зібраних вами… Хіба що…

Мокк глянув на Гартнерів список, тоді перечитав списки публікацій і раптом збайдужів до всього на світі. Він не бачив закусок, що їх розставляв перед ним кельнер, не чув брязкоту виделок і ножів, сичання пива, яке розливали з бочок. Він бачив лише два прізвища, що виявилися спільними в обох списках. У цих прізвищах окультизм змішувався з любов’ю до рідного сілезького краю, складні мотивації ставали чіткими й виразними, а людські цілі — однозначно злочинними.