Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Люба Гайді!

Ми вже спакували все необхідне для подорожі. Тому через два-три дні вирушимо. Поїдемо разом з татком, правда, він у службових справах мусить ще відлучитися на деякий час до Парижа. До нас кожного дня приходить пан лікар і просто з порога волає: «їдемо геть звідси, всі на полонину!». Він ніяк не може дочекатися нашої подорожі в гори. Я маю тобі сказати, що йому надзвичайно сподобалося у вас! Усю зиму він приходив до нас мало не щодня і казав: «Я прийшов, бо обов’язково маю тобі ще раз усе розповісти»! Потім всідався поруч і розповідав про час, проведений із тобою та дідусем на полонині. Щоразу говорив про безмежну мовчазну велич скелястих гір, квіти і спокій, який панує там, високо й далеко від суєтних та гамірливих сіл та міст. Укотре описував чудове свіже гірське повітря, промовляючи: «Там, у горах, кожен хворий мусить одужати». Знаєш, він сам після поїздки до вас якийсь інший. Тепер він бадьорий, помолоділий, життєрадісний. Я так радію з нашої майбутньої зустрічі, з того, що побачу гори, полонину, Петруся, познайомлюся зі всіма кізками! Проте спочатку в Раґаці мені треба буде пройти курс лікування, який триватиме близько шести тижнів, так приписав пан лікар, а вже після цього ми поселимося в Дьорфлі, і мені в погожі дні можна буде у кріслі піднятися на полонину і бути з тобою цілий день. Зі мною приїде бабуся, яка завжди буде поруч. Вона також дуже рада приїхати до тебе в гості. Тільки подумай собі: панна Роттенмаєр не хоче їхати. Знаєш, мало не щодня бабуся каже їй: «Ну, шановна Роттенмаєр, як стосовно поїздки до Швейцарії? Ви ж не соромитеся зізнатися, що теж хочете поїхати»? А управляюча страшенно ввічливо дякує, і заявляє, що не хоче бути зайвим клопотом. Проте я чудово знаю, що вона насправді думає: Себастян після того, як відвозив тебе, такі страхи розповідав! І які страшно високі гори звисають над тобою, пильно стежачи. На кожному кроці можна провалитися в ущелину або ж провалля, які такі стрімкі! Треба ступати обережно, щоб не було біди. Спускатися обов’язково задом наперед, і тільки кози можуть безпечно видиратися, кози, не люди! Як розповідав, управителька аж тряслася від страху. Після того вже не мріє поїхати до Швейцарії. Тінетта також налякана, не хоче нікуди їхати. Отож приїдемо тільки я та бабуся. Тільки бідолашний Себастян мусить супроводжувати. Але він поїде з нами тільки до Раґаца й повернеться додому.