Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
— що дорога була прокладена раніше, аніж збудували греблю, і тому вода затопила той її відтинок, який пролягав улоговиною;
— що в озері цьому він цілком міг би віднайти і мушлю, й карпа, і навіть окуляри свого двоюрідного діда (до речі, майже неушкоджені), не кажучи про інші принади глибин;
— що шосе, якщо ним рухатися безупинно, незважаючи на підводний брак кисню та інші тимчасові незручності, виводить врешті-решт із затопленої долини на гору, ту саму, де його кохана колись палила надіслані ним листи, запальничку ZIPPO із пачки VOGUE видобуваючи;
— що попіл від цих листів не зник безслідно, а проникнувши з дощами в землю, згодом знову підійнявся, увійшов у стебла трав, пелюстки квітів, і слова не пропали надаремно, перетворившись на потаємні шифрограми хлорофілу, заповнивши пустоти вакуолей та енергетичні бази мітохондрій. (Він взагалі не уявляв собі, які радикальні зміни вносять у матеріальний світ слова, навіть кинуті бездумно на вітер. Забув бідака, що все постало зі слова, і с л о в о м було все, і знову… …б у д е, одним словом);
— що він так і не наважиться переплисти озеро, а увійшовши в воду з головою, раптово поверне навспак, і, пропливши кілька метрів істеричним стилем, вилізе на берег мокрий і дрижатиме з холоду й нікчемності до ранку.
Не знав він також і того, куди подасться далі, а це вже невідомо навіть нам (ми знаємо лише, що якби він зачекав бодай три дні, то все життя його, можливо, склалося б цілком інакше, почавшись наново з початку, адже недаремно сказано нездатним чути: «…і третього дня пізнаєш долю свою, підійнявшись… і вже не вернешся, хоч крила зітри, хоч згори…[102]»).
А, отже, з огляду на:
— цілковиту оцю невідомість;
— нічну темряву, на відсутність азимуту й Полярної Зорі (затягли небогу хмари);
— безглуздість подальших мандрів манівцями та маневрів навмання: ми закінчуємо нашу оповідь.
Нам, як і справедливо забутому Маріво П.К. де Шамблену де[103], вже більше нічого сказати, і все, що здатні ми зробити, аби не уподібнитися блаженному Леонові, це поставити нарешті велику, промовисту, хоча й нічого не обіцяючу нікому кому, дві коми, багато ком[104]… … .
Додаток (Постскрипт. Коментар. Примітки)
Постскрипт
Нову книгу Іздрика «Подвійний Леон» можна розглядати як продовження чи навіть логічне завершення двох його попередніх найбільш знаних творів — «Острів Крк» та «Воццек». Якщо в першому маємо традиційну love story (за словами Оксани Забужко) із більш-менш чіткими жанровими ознаками, принаймні деякі критики називають цей твір повістю, — то «Воццек», який за обсягом може бути визнаний романом, сам автор означує як палімпсест, знімаючи таким чином усталені жанрові конотації. У «Воццеку» так само маємо «історію кохання», яка, втім, губиться в безконечних мовних іграх, культорологічних рефлексіях та сомнамбулічних мареннях протагоніста. Якщо це й роман, то, як цілком слушно зауважила Лідія Стефанівська — роман з мовою: герой-протагоніст, за яким звикло ховається постать автора, тут, фактично, відсутній — безперервна верениця перевтілень, роздвоєння, розтроєння та остаточного розпорошення особистості безповоротно нівелює персональну присутність бодай чийогось ego, залишаючи читача наодинці з лексично та семантично перевантаженим самоцінним мовленням. Щоправда, в самій конструкції книги все ще вдасться віднайти кілька основних стрижнів, які певною мірою стабілізують кінетику нетривких нарративних механізмів, що більш за все нагадують «рухомі самознищувальні скульптури» Жана Тінґелі. Виділимо серед них найпомітніші:
— традиційний вертикальний вектор «земля-небо», «тіло-душа», «інферно-сакрум» тощо.
— пунктирна горизонталь сюжетних колізій і, нарешті;
— центральна вісь, своєрідний ведучий вал усієї складної машинерії тексту, який вмонтовано між полюсами «він» та «вона».
Ми не будемо зараз повертатися до верифікаційних аспектів «Воццека» — все це детально проаналізовано Марком Павлишином, Василем Костюком, Єжи Яжембським та іншими дослідниками й інтерпретаторами Іздрикової прози. Хотілося б нагадати лишень один, теж неодноразово відзначений критикою момент: автор відсилає врешті-решт свого мультиплетного героя до божевільні, знімаючи таким чином із себе відповідальність як за інтелектуально-лінгвістичну агонію протагоніта, так і за власний етичний релятивізм. Однак, якщо у «Воццеку» мотив психічної аберації — марґінальна, в певному сенсі утилітарна лінія, то в «Подвійному Леоні» божевілля — основна, наскрізна тема твору. На це вказує навіть підзагаловок «історія хвороби». Безперечно, це в даному випадку прозора алюзія до згаданої раніше ідіоми «love story», але так само й очевидні намагання автора нейтралізувати можливі жанрові означення критики і, можливо, натяк на те, що всі згадані книги Іздрика становлять своєрідну трилогію.
102
…і вже не вернешся, хоч крила зітри, хоч згори… — цитата з поетичного циклу Ю. Андруховича «Індія» (Див.: Плерома № 3'98. Хрестоматійний додаток, ст. 190).
103
Маріво П'єр Карле де Шамблен де — Marivaux Р. (1688–1763), французький письменник і драматург.
104
Кома — 1 (грам.). Розділовий знак, який розмежовує частини речення.
2 (мед.). Стан непритомності з порушенням чутливості й рефлексів, розладом життєво важливих функцій: кровообігу, дихання тощо.