Приватне життя феномена
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Приватне життя феномена». Краткое содержание книги:
– Як же ви тепер маєте виходити з цього парадоксального становища? – розгублено запитав я.
– Геть сентименти й розчуленість, тільки раціоналізм і прагматизм, оперті на найновіші формальні пошуки й високу ідейність! – вигукнув бородань. І вказівним перстом тицьнув на стіну: – Оцю корову, що втратила ефективність, слід знищити, а замість неї намалювати іншу – таку, що справно доїться. Таку, яка здатна буде зійти з картини й пастись у лузі, доїтись, допомагатиме виконувати й перевиконувати плани.
– Я все глибше осягаю специфіку рухомого живопису, якому притаманні драматизм і трагедійність...
– Еге ж, мастит – чим не драматизм, а шкуродерня – чим не трагедійність! Навіть профан відчує різницю між трагедійністю античною і трагедійністю рухомого живопису, який цілком підпорядкований народногосподарським планам, задоволенню запитів трудящих. – Бородань звівся з підлоги, де горбився поруйнованою розпачем купою брухту, до нього повернулась дещиця волі й завзяття. Звичним рухом вказівного перста тицьнув на велику картину ліворуч, де намальовано було пшеничну ниву за селом. – Забраковано...
– Забраковано? Але чому? Видно, що земля гарно зорана, кожен колосок – наче з золота щирого кутий!
– Голова колгоспу забракував учора. Сказав, що з такої ниви можна зібрати урожай пшениці сорок – сорок п’ять центнерів на гектар, а Яблунівка на своїх землях збере в цьому році по п’ятдесят центнерів. Отже, я відступив од правди дійсності, цим самим звівши наклеп на ентузіазм і трудові показники колгоспників «Барвінка». Крім того, він сказав, начебто я намалював пшеницю сорту «миронівська-22», а таку в Яблунівці ніколи не сіяли, а сіяли й сіють «миронівську-29», яка дає більші врожаї.
– Доведеться вам пересівати, себто перемальовувати? – співчутливо поцікавився, вгадуючи відповідь наперед.
– Цього потребують закони мистецтва, основоположником якого я став отут, у благословенній Яблунівці.
Бородань підвів мене до комбайна, що в натуральну свою величину красувався на стіні. Це був комбайн «Нива», який із недавніх пір тріумфально збирав урожай по радгоспах та колгоспах. Рука вправного митця відчувалась у тій скрупульозній точності, з якою вималювано кожнісінький агрегат і деталь, хай то кабіна чи шнек, плаваючий транспортер чи мотовило, барабан чи натяжні ремені варіатора приводу барабана, верхнє і нижнє решета, грохот і соломотряс, ведучі колеса і гальма, двигуни й гідравлічна система.
Радіти й тішитися слід, дивлячись на таку могутню техніку, якою держава оснащає сільське господарство, проте обличчя бороданя зоставалось похмуре, а зморшки на чолі брижились – як в’юни взимку, коли відмерзають і оживають. Голосом порожнісіньким, як післявоєнний колгоспний трудодень, художник мовив:
– І це чудо техніки теж слід перемалювати, бо голова колгоспу розцінив як невдачу. О, він виявився більшим прихильником і тлумачем ідей рухомого живопису, ніж я сподівався!
– Але в чому річ? Комбайн – як лялечка, наче щойно зійшов із заводського конвейєра! Ви домоглися безсумнівного ефекту – цей комбайн здатен зійти зі стіни, щоб збирати урожай на полі.
– Вашими вустами та мед би пити, – криво всміхнувся той. – Ось пригляньтесь до мотовила...
І, наче кваліфікований механік із колгоспної ремонтної майстерні, бородань заходився показувати пальцем кожнісіньку деталь, з яких складалось мотовило і які з бухгалтерською педантичністю відтворено на стіні. Терміни вимовляв зі смаком, натхненно, і кожен термін звучав у його мові, як нотний знак у патетичній ораторії. Кронштейни, шайби, палець, напівпідшипники, повзуни, щиток, захисний диск, хрестовини, захисна пластина, центральна труба, промені з отворами, шпренгель, лопать, граблина, розпірна планка, тяга, зірочка з запобіжною муфтою, вісь, обойма ексцентрика, кривошип... З такою ніжністю, напевне, ще можна було б називати імена коханих чи дітей.
– Ви – геній мотовила! – злетіло з мого язика.
– Якби ж то!..
– Ні, ви таки справді геній мотовила, – щиро наполягав я, вражений обізнаністю художника.
– Якби я й справді вродився генієм мотовила, то голова колгоспу не забракував би цього шедевра. Хоч і як трудно було впоратися з копнувачем, проте я впорався. Погляньте, як вдало я відтворив бокові ферми, підкіс, передній пояс, куліси, хомут, задній клапан, катафот, днище, защіпку... Жоден спец не знайшов би недоліків, навіть якби під лупою чи мікроскопом узявся вивчати. Усе – за технічними рекламаціями, все відповідає стандарту. А от із мотовилом діла мої кепські. Голова колгоспу Дим сказав, що на такому комбайні не збереш ні грама зерна, що цей комбайн – ганьба мого рухомого живопису, і такі невдачі взагалі можуть поставити хрест на рухомому живописі.