Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Ну ти вже зовсім не думаєш, що кажеш. А я все терплю… Хай я збоченка, але стригтиму тебе зараз. Ні, стригтиму!
— Не репетуй, — попросив Борис, — на сходах чути. Стрижи вже… Але зваж: я й так на чортзна-що схожий…
— Ось якраз і пострижу, щоб не був схожий…
Всадовивши його на стілець посеред кімнати подалі від дзеркала, здерши з нього светр і накривши плечі рушником, вона почала клацати ножицями. Борис мовчки терпів.
— А що ми робитимемо, коли знайдемо Толю? — запитала вона.
— Не знаю, — сказав він. — Взагалі сумніваюся, що його вдасться знайти. Схоже, його шукаємо не лише ми. Можливо, ті, хто полює за цими дискетами, вже вийшли на нього. Навіть були б дурнями, якби не проробили такий варіант. Не виключено, що саме з цієї причини його не було на похороні.
— О Господи… — пробурмотіла Наталя. — Що ти таке говориш? Що ж це, всіх його родичів мають витлумити через отих вісім пластмасок?
— Стоп! — Борис навіть здригнувся.
— Ой, не смикайся так! — попросила вона. — Я тебе ножицями мало не поранила!
— Фігня, — пробурмотів він. — Здається, в мене ідея… Як мені досі не спало на думку? Ось де секрет, можливо…
— Ну, кажи, що?
— Дискет дійсно вісім. Кожна дискета може містити один і чотири десятих мегабайта інформації.
— І що? Я не розбираюся… — Наталя продовжувала вправно маніпулювати ножицями.
— Що 5$ тут розбиратися? Дискет вісім. І на кожній із них записано якусь дурню, наприклад, розділ із книжки абощо…
Він замислився.
— Ну! — не витримала вона. — І що?
— А те, що на кожній дискеті зберігається приблизно п’ятдесят, ну, до ста кілобайт. Я дивився. Тож за бажання все це разом можна було записати на єдину дискету. Питається, на біса псувати вісім, якщо вистачить однієї?
— А може, так для роботи зручніше? — запитала Наталя і далі працюючи ножицями.
— Ні, дідька. — Борис підозріливо зиркнув на неї спідлоба. — Ти хоч щось мені залишиш?
— Обов’язково, — пообіцяла вона, набираючись натхнення.
— Дідька лисого легше, — провадив Борис, — навпаки, кожну дискету окремо в комп’ютер вставляти, а потім витягати… А так одну вставив — і працюєш з усіма файлами. Ні, щось тут не так. А ось сховати щось таким чином можливо. Припустимо, з них усіх лише одна цінна…
— Еге ж… — погодилася Наталя. — Напевно, це третій розділ із Толстого. Це взагалі цінний літературний твір, можу підтвердити як прес-секретар відомого письменника.
Борис потягся рукою спробувати, що залишилося на голові, але вона жартома ляснула по ній гребінцем.
— Ще не готово. Говори далі про свої дискети. Все ж ліпше, ніж мовчати.
— Слухай! А може… — Він затнувся.
— Що, може?
— Дивись, — він знову неспокійно засовався на стільці, заважаючи їй, — на кожній дискеті, так би мовити, якась подія. Наприклад, отой футбольний чемпіонат. Він відбувся у певний рік, забув який. Далі — якісь статті Конституції. Її також прийняли певного року.
— І ти також забув коли, — закінчила за нього Наталя.
— Не впевнений, що я взагалі це знав. А ось рік, коли Карпов з Каспаровим воювали, добре пам’ятаю. Я тоді вперше до Польщі поїхав…
— А як бути з уривком із Біблії? Це до якого року віднести?
— Не знаю… — розгублено відповів Борис. — Так само, як і з Толстим. Що брати до уваги — рік написання роману чи саму війну вісімсот дванадцятого року? Ну добре. Все це фігня…
— Давай, — сказала Наталя, — тепер відкинь голову назад і заплющ очі. Тільки не ворушись.
— Ти що замислила? — Борис намагався збагнути, куди вона хилить.
— Брови тобі стригтиму…
— Ти що, озвіріла?! — Він зірвав із себе рушник. — А ще де тобі дати постригти?
— Ніде… — Вона знову надула губки. — Ти що, не розумієш, що кожен подивиться на твої брови і відразу згадає той фоторобот?
— А які це мої брови? — похмуро запитав він.
— Гарні брови, — сказала Наталя. — І навіть дуже сексуальні. Але надзвичайно схожі на ті, що по телевізору… Тому доведеться. Давай.
Невдоволено зітхнувши, Борис відхилив голову назад і заплющив очі. Рушник знову опинився на його плечах.
— Якщо ти зробиш із мене потвору…
— Не розмовляй, будь ласка, — попросила вона. — Неможливо працювати… Це ніяк не вплине на моє ставлення до тебе. — Вона сперлася на його коліно своїм. — Чи тобі вже цього недостатньо? — Наталя миттєво забрала своє коліно. — Ну звичайно… Мандрівний лицар уже збирається, щойно вийде на вулицю, відразу витріщатися на кожні довгі ноги… Йому вже недостатньо маленької дівчинки, яку він втяг у таку халепу… Замість того, щоб зважати на омонівців, він задивлятиметься на жінок…