Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
— Татку?
— Що, доцю?
— Не впусти її, — прошепотіла Еллі.
Луїс приєднався до решти, і Джад представив його своїм племінникам, які насправді доводились йому двоюрідними чи навіть троюрідними братами… нащадками брата Джадового батька. Вони були доволі кремезними як на свої двадцять років і дуже схожими з лиця. Брату Норми було десь під п’ятдесят, як припускав Луїс, і, попри біль через смерть сестри, написаний у нього на обличчі, він непогано тримався.
— Радий з усіма вами познайомитися, — проказав Луїс. Він почувався трохи незручно… Чужинець у родинному колі.
Вони всі кивнули йому.
— З Еллі все гаразд? — спитав Джад, підморгуючи їй. Та застигла посеред вестибюлю, роззираючись навкруги.
— Звісно, вона просто хоче переконатися, що я не розчинюся, як туман, — сказав він і майже всміхнувся. Але потім він подумав про Оза, Вевикого і Гвізного, і посмішка миттю зів’яла. — Гадаю, що так, — і Луїс помахав дочці рукою.
Вона помахала йому у відповідь і вибігла, майнувши своєю блакитною сукенкою. Він був вражений, наскільки по-дорослому вона виглядала. Ця ілюзія, якою б миттєвою не була, змусила чоловіка заклякнути на секунду.
— Ну що, хлопці, всі готові? — спитав один із племінників.
Луїс кивнув. Кивнув і молодший брат Норми.
— Обережніше з нею, — попросив Джад хрипким голосом. Потім він повернувся і повільно попрямував на вихід, опустивши голову.
Луїс підійшов до лівого заднього боку сталево-сірої труни «Американський супокій», яку Джад обрав для дружини. Вони міцно взялися за ручки і винесли труну на шарпкий лютневий холод. Хтось — можливо, церковний наглядач — посипав золою засніжену дорогу.
Надворі на зимовому вітрі забілів катафалк. Директор похоронного бюро разом з синочком-амбалом тримались поряд, готові будь-якої миті підхопити труну, якщо хтось (наприклад, брат Норми) підсковзнеться.
Джад стояв позаду і спостерігав, як вони поклали труну в кадилак.
— Прощавай, Нормо! — сказав він і запалив цигарку. — Скоро стрінемося, моя пташко.
Луїс обійняв Джада за плечі, поруч стояв брат Норми, а за ними тупцяли директор бюро і його син. Дебелі племінники (чи яка то була рідня?) вже зникли, виконавши своє нескладне призначення. Вони виросли далеко звідси і знали Норму тільки за фотографіями і кількома формальними візитами, під час яких вони, може, їли пиріжки Норми, запиваючи їх Джадовим пивом, але не сильно задумувалися про ті далекі часи, в які вони не жили, і про людей, яких не знали. Їх цікавили нагальніші речі, ті, що були актуальними зараз (машина, яку треба помити, черепаховий віск, гра в боулінг чи прості посиденьки з друзями перед телеком). Вони раділи, що обов’язки перед родиною виконані і можна піти геть.
Родина Джада, як вони припускали, тепер пішла в небуття; зникла, як зникає в лінзі телескопа розмитий планетоїд, відірвавшись від скупчення планет. Минуле. Світлина в альбомі. Старі байки, надто далекі від них. Вони не були старими, їхні суглоби не спотворив артрит, у їхніх жилах текла поки що гаряча кров. Минуле бігло собі далі, його лише на мить оцінили, зважили і відпустили. Врешті-решт, якщо людське тіло — лише конверт для душі, Господнє послання Всесвіту, як вчить більшість церков, то ця труна «Американський супокій» — конверт для тіла. Минуле ж само по собі було для цих дебелих племінничків, чи братів, чи ще якої сьомої води, листом, який вони залишать без відповіді.
«Боже, бережи минуле», — подумав Луїс і здригнувся, уявивши, що одного разу і сам стане незнайомцем для своєї сім’ї — чужим для власних онуків, якщо Еллі та Ґейдж матимуть дітей і він доживе до цього часу. Фокус змістився. Родина виродилась. Молоді обличчя, що дивляться на тебе зі старих фотографій.
«Боже, бережи минуле», — подумав Луїс і ще міцніше стис плечі старого.
Управляючий склав усі квіти в задню частину катафалка. Скло автоматично опустилося і стало в пази. Луїс знайшов дочку, і до машини вони пішли разом; Луїс тримав Еллі за руку, щоб вона не підсковзнулася у своїх новеньких черевичках.
Катафалк рушив.
— А чому вони ввімкнули фари, татку? — з легким хвилюванням спитала Еллі. — Чому вони ввімкнули фари, зараз же день?
— Вони зробили так… — почав Луїс і відчув тремтіння власного голосу, — щоб вшанувати смерть, Еллі. — Він натиснув кнопку, яка вмикала фари його «Цівіка».
Коли вони повернулися додому після поховальної церемонії (вона пройшла насправді в капличці на «Горі Надії»; до весни могилу Нормі ніхто не копатиме), Еллі раптово залилася слізьми.
Луїс зиркнув на неї, здивований, але не сильно стривожений.