Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
9. Із ч. 5 ст. 32 ЦК непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого обмеження інших прав неповнолітньої особи (крім права самостійно розпоряджатися заробітком, стипендією або іншими доходами, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК) не допускається. Отже, не допускається обмеження права, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 32 ЦК. Але при аналізі цих законодавчих положень ми помічаємо, що розпоряджання заробітком, стипендією чи іншими доходами, з одного боку, і право розпоряджатись вкладом, з іншого, у відношенні до мети обмеження прав неповнолітньої особи (ч. 5 ст. 32 ЦК) є тотожнім. Це — неповна логічна тотожність, яка є підставою для застосування ч. 5 ст. 32 ЦК за аналогією до розпоряджання банківським вкладом. Що стосується прав неповнолітніх, передбачених пп. 2, 3 ч. 1 ст. 32 ЦК, то вони не можуть бути визнані тотожними праву, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 32 ЦК, а тому застосування ч. 5 ст. 32 ЦК за аналогією до прав, передбачених пп. 2, 3 ч. 1 ст. 32 ЦК, є неможливим. Це — задовільне законодавче рішення має на увазі, що право отримання доходів від діяльності, передбаченої пп. 2, 3 ч. 1 ст. 32 ЦК, може бути обмежене відповідно до ч. 5 ст. 32 ЦК.
10. Суд може прийняти зазначене рішення за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування. Таке рішення може бути прийняте «за наявності достатніх підстав». Це формулювання не можна оцінити як досить визначене. Але ж воно встановлює певні межі для прийняття судом рішення на свій розсуд.
Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи
1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.
2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.
1. Стаття 33 ЦК поширюється на осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, які відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦК позначаються як неповнолітні.
2. Якщо неповнолітня особа самостійно уклала договір у межах своєї неповної дієздатності, що визначена ч. 1 ст. 32 ЦК, вона особисто відповідає за невиконання цього договору.
3. Хоч у ст. 33 ЦК йдеться про цивільну відповідальність неповнолітніх осіб (у цій статті відповідно до термінології ст. 32 ЦК треба було зазначити, що вона регулює цивільну відповідальність осіб з неповною дієздатністю), в силу спеціальних правил ст. 34, 35 ЦК особи, які не досягли вісімнадцяти років та одержали повну цивільну дієздатність, особисто відповідають в разі невиконання договорів або завдання шкоди.
4. При тлумаченні положення другого речення ч. 2 ст. 33 ЦК слід враховувати контекст. Це дає можливість для висновку про те, що батьки несуть субсидіарну відповідальність тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 33 ЦК, якщо вони відповідно до вимог закону дали згоду на вчинення правочину неповнолітньою особою, і не несуть таку відповідальність у випадках, передбачених ч. 1 ст. 33 ЦК. Із контексту ч. 2 ст. 33 ЦК також випливає, що під додатковою відповідальністю тут слід розуміти тільки відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих порушенням договору. Тому іншу відповідальність за порушення договору батьки не несуть. Це стосується неустойки, відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК. Оскільки в ч. 2 ст. 33 ЦК йдеться про відшкодування збитків, а не про відповідальність взагалі, із цього законодавчого положення не можна робити висновок від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього (обов'язків, порушення яких є підставою відповідальності). Отже, ч. 2 ст. 33 ЦК не може бути підставою для пред'явлення до батьків вимоги про виконання в натурі зобов'язання, що виникло на підставі договору, укладеного неповнолітнім за згодою батьків (в тому числі і про примушення до виконання в натурі грошового зобов'язання).