Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України

Інша (правильна) відповідь випливає із систематичного тлумачення норм, сформульованих в ст. 31 ЦК і (частково) в ст. 30 ЦК. Часткова дієздатність малолітньої особи визначається в ч. 1 ст. 31 ЦК за дозвільним принципом (можна діяти тільки так, як дозволено), тобто загальним є правило: дії малолітньої особи з наміром і без наміру створення юридичних (цивільно-правових) наслідків для цієї особи не викликають. Це стосується і відповідальності, оскільки ч. 1 ст. 30 ЦК включає її до змісту дієздатності. І тільки у випадках, коли це дозволено ч. 1 ст. 31 ЦК, малолітня особа може своїми діями набувати для себе прав і приймати на себе обов'язки. При такому тлумаченні ст. 31 ЦК положення її частини 2 лише уточнюють загальне правило про те, що дії малолітніх осіб не викликають цивільно-правових наслідків для цих осіб. Тому вони не несуть відповідальності не тільки за завдану ними шкоду, а і за невиконання будь-яких цивільно-правових обов'язків.

6. Відсутність у малолітніх повної цивільної дієздатності заповнюється у відповідній частині дієздатністю батьків. Управління майном дитини батьки здійснюють без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Питання управління майном батьки повинні вирішувати спільно. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого із батьків, а спори між батьками з цього приводу вирішуються органом опіки і піклування або судом. Другий із батьків має право звернутись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, якщо правочин здійснено стосовно майна малолітнього за згодою другого із батьків (ст. 177 СК [39]). Сімейний кодекс розширив повноваження батьків на розпоряджання майном малолітніх дітей, він не містить правила про те, що при розпоряджанні батьків майном неповнолітніх дітей на них поширюються правила про опіку та піклування (таке правило містилося в ст. 78 КпШС), тобто батьки не повинні отримувати згоду органів опіки та піклування на здійснення правочинів щодо майна малолітніх дітей. Така згода потрібна лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 177 СК.