Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

Відомо, що ефективність спілкування залежить від зібраної інформації про особу обвинуваченого і вмілого оперування нею. Однак на практиці ще недооцінюються прийоми, які дають можливість вивчати особисті речі і предмети — природний і лабораторний експеримент. Це призводить до того, що автобіографічні дані вивчаються лише в 38,7 % справ, що є у веденні, особисті справи — в 37,7 %, матеріали архівних кримінальних справ — у 69,9 % справ. Навіть довідки про судимість вивчають не в усіх випадках, а лише у 87,9 % розслідуваних справ.

На потребу обов’язкового збирання інформації про особу обвинуваченого звертають увагу вчені, які вивчали це питання. Дехто з них пропонує складати на обвинуваченого “слідчу анкету”, інформацію з якої використовувати в обвинувальному висновку і вироку суду, або в спеціальній довідці, що додається до справи.

Аналіз норм КПК України та кодексів інших країн свідчить про те, що в жодному КПК немає норми, що вказувала б на потребу вести в ході розслідування документ, у якому концентрувалася б інформація про особу обвинуваченого з метою його комплексного вивчення і передачі із органів дізнання в органи попереднього розслідування, а звідти — до суду, в місця позбавлення волі й виховно-профілактичні органи. Практика показує, що найчастіше в характеристиках зустрічаються лише загальні фрази, які не відображають окремих рис і якостей особи. Це призводить до того, що вирок і обвинувальний висновок не містять глибоких відомостей про особу, яка скоїла злочин. Запровадження відомчими нормативними актами рекомендацій щодо збирання інформації про особу, що скоїла злочин, як показує аналіз практики, не розв’язує цієї проблеми повністю, оскільки існуючий порядок використання довідок-характеристик і повідомлень за формою № 86 не кореспондується з нормами і принципами кримінального судочинства. Отже, для збирання інформації про особу обвинуваченого і встановлення єдиних правил її накопичення і передачі з одного органу в інший доцільно впровадити єдиний документ, про що має бути зазначено в законі.

2. Прийоми збирання інформації про відповідні реакції допитуваного на дії слідчого. Дані соціологічного дослідження показують, що основним прийомом збирання цієї інформації є спостереження, яке з успіхом використовують 66 % слідчих. Природний експеримент використовують лише 11,6 %, а лабораторний — 1,6 % слідчих. У ряді випадків не досить активно використовуються останні два прийоми. Це можна пояснити тим, що органам розслідування потрібна спеціальна методика (апаратура), яка подала б допомогу при фіксації інформації про внутрішній стан обвинуваченого, при її аналізі. На це вказали 70,9 % опитаних слідчих; 55,9 % керівників органів розслідування підтвердили, що вимірювальні прилади і пристрої, які є на озброєнні органів слідства, не задовольняють потреб сучасної слідчої практики; 61,8 % зазначили, що через відсутність надійних інструментальних методик виникають складнощі в процесі доказування у кримінальних справах.