Чинність і дія кримінального закону в часі
- Автор: Пономаренко Юрий Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Чинність і дія кримінального закону в часі». Краткое содержание книги:
Викладене дозволяє, на мій погляд, зробити загальний висновок про те, що при збільшенні неоподатковуваного мінімуму доходів громадян кримінальний закон не змінюється. Відбувається тільки зміна “курсу” мірила вартості, що використовується КК, до національної валюти, що по суті своїй є економічним процесом, хоч і убраним на сьогодні в юридичну форму. У зв'язку з цим не може підійматися питання про зворотну дію кримінального закону, оскільки підставою такої дії є зміна самого кримінального закону, в наслідок якої відбувається скасування або пом’якшення кримінальної відповідальності.
До висновку про те, що збільшення мінімальної розміру заробітної плати (за новим КК України – неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) не спричиняє змін кримінального закону, а, отже не може й ставити питання про можливість його зворотної дії, прийшов і Конституційний Суд України в своєму рішенні від 19 квітня 2000 року у справі про зворотну дію кримінального закону у часі[558]. Однак аргументи, наведені Судом на обґрунтування цього рішення, на мій погляд, не завжди переконливі. Суд також виходив з бланкетності примітки до статті 81 КК України 1960 року. На думку Суду, зміни в нормативно-правовому акті, на який посилається бланкетна стаття КК, не спричиняють змін у самому КК. Оскільки, згідно з пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України злочинність і караність діянь визначається виключно законом, то, вказує Суд, стосовно бланкетних статей це необхідно розуміти так, що лише положення кримінального закону визначають наявність в діянні ознак складу злочину. В іншому випадку, на думку Суду, довелося б визнати можливість зміни кримінального закону підзаконний актами – Указами Президента, актами Кабінету Міністрів тощо. Тому, робить висновок Суд, зміна мінімального розміру заробітної плати відповідним нормативно-правовим актом (до 1993 року вона здійснювалася підзаконними нормативно-правовими актами, з 1993 року – Законами), не спричиняє за собою зміни кримінально-правового припису, зміст якого визначається із застосуванням такого розміру. Тому положення КК України про зворотну дію на ці випадки не поширюється і кримінальні справи не повинні переглядатися, якщо інше спеціально не передбачене законом.
Дана правова позиція Конституційного Суду України, якщо її поширити не на статті про розкрадання майна, а на всі дійсно бланкетні статті Особливої частини КК України, може мати певні негативні наслідки. Виходячи з неї, може бути визнане незаконним (або навіть неконституційним) надання зворотної дії подібним статтям при зміні різних правил, за порушення яких в цих статтях встановлюють відповідальність. Сказане стосується, зокрема, проблеми декриміналізації шляхом зміни змісту кримінального закону при збереженні сталою його форми, про що буде сказано нижче. З огляду на це, навряд чи можна погодитися з аргументацією, наведеною Конституційним Судом України на обґрунтування свого загалом правильного рішення.
Питання про пом’якшення кримінальної відповідальності шляхом обмеження повноваження держави на застосування щодо особи, яка вчинила злочин, інших її заходів, є менш дослідженим у літературі. Такий стан, очевидно, викликаний як меншою поширеністю та актуальність змін цих заходів, так і, більшою мірою, невключенням їх до змісту кримінальної відповідальності багатьма криміналістами.
Зокрема, малодослідженою залишається проблема зворотної дії в часі правил призначення покарання, при чому як загальних засад (статті 65-67 КК України), так і спеціальних правил призначення покарання за незакінчений злочин та злочин вчинений у співучасті (стаття 68 КК України), призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (стаття 69 КК України), призначення покарання за сукупністю злочинів (стаття 70 КК України) та сукупністю вироків (стаття 71 КК України), а також призначення покарання неповнолітнім (статті 99-103 КК України). На мій погляд, всі ці правила, в тих випадках, коли вони обмежують повноваження держави на призначення особі більш суворого покарання, повинні мати зворотну дію. Так, наприклад, за КК України 1960 року неповнолітньому могло бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Відповідно ж, наприклад, до пункту 3 частини 3 статті 102 КК України 2001 року такій особі за тяжкий злочин не може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк більше семи років. Тому, якщо під час чинності КК України 1960 року неповнолітній вчинив злочин, який і за старим, і за новим законами карався позбавленням волі на строк до 10 років, то в частині правил призначення покарання за такий злочин новий КК України має зворотну дію.
558
Див.: У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі): Рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 2. – С. 29-34.