Звіяні вітром. Кн.1
- Автор: Митчелл Маргарет
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-01143-5
- Переводчик: Ростислав Доценко
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
— Я розумію ваші почуття, але на вівтар нашої Справи й не таку жертву можна скласти,— солодко протягла місіс Елсінг, перекриваючи будь-які можливі заперечення.
— О, та ми б з дорогою душею... Але хіба не знайдеться котроїсь гарненької дівчини на це місце?
Місіс Меррівезер пирхнула трубним звуком:
— З цією молоддю невідь-що тепер коїться. Ніякої у неї відповідальності. В усіх дівчат, яких ще не залучено до роботи, сотні вимовок. Але я бачу їх наскрізь! Вони бояться, що тоді не матимуть коли фліртувати з офіцерами, та й годі. І що їхніх нових суконь не буде видно з-за столиків. Я тільки одного бажаю — щоб цей блокадник... як пак його?
— Капітан Батлер,— підказала місіс Елсінг.
— Так оце щоб він довозив якомога більше медикаментів і якомога менше кринолінів та мережив. Коли я сьогодні побачу хоча б одну нову сукню, це означатиме, що він привіз їх зо два десятки. Капітан Батлер! Мене вже нудить від цього імені. Коротше, Дріботуп, мені нема часу роздабарювати з вами. Ви мусите прийти. Вас усі зрозуміють. Та й ніхто вас не побачить у тильній кімнаті, а Меллі теж нікому не впаде в око. Лоток бідних панночок Маклюр у глибині приміщення, і він не дуже розцяцькований, тож ніхто й не зверне на неї уваги.
— Мені здається, ми неодмінно повинні піти,— озвалася раптом Скарлет, намагаючись приховати, як вона цього жадає, і зберегти поважну міну на обличчі.— Бодай таку дещицю ми можемо зробити для шпиталю.
Досі обидві відвідувачки навіть не згадали Скарлет на ім’я, а цю мить вони обернулись і пильно глянули на неї. Хоч як було сутужно з людьми, вони навіть у думках не покладали, щоб залучити вдову, яка менше року ходить у жалобі, до участі в такому людному зібранні. Перед їхнім поглядом, сповненим подиву, постало по-дитячому безпосереднє обличчя Скарлет з широко розплющеними очима.
— Мені здається, ми повинні піти й допомогти, чим зможемо, всі втрьох. Я могла б посидіти у лотку з Меллі, бо... ну, я гадаю, для нас обох краще бути разом, а не поодинці. Чи не правда, Меллі?
— Я...— безпорадно пробурмотіла Меллі Думка з’явитись у товаристві, не скинувши жалоби, була така нечувана, що вона просто розгубилася.
— Скарлет має рацію,— зауважила місіс Меррівезер, помітивши вагання Меллі. Вона підвелася й поправила кринолінову сукню.— Ви обидві... ви всі троє повинні прийти. І не шукайте знову, Дріботуп, якихось вимовок. Краще подумайте, як багато грошей потребує шпиталь на нові ліжка та ліки. І я певна, що Чарлі схвалив би ваш намір допомогти Справі, за яку він наклав життям.
— Що ж, нехай,— поступливо промовила Дріботуп, як завжди, не витримуючи натиску твердішої натури,— коли ви вважаєте, що люди нас зрозуміють...
«Це просто неймовірно! Просто неймовірно!» — співало все в душі Скарлет, коли вона непомітно прослизнула до лотка панночок Маклюр, оздобленого рожевим і жовтим серпанком. Вона на справжній вечірці! Після цілого року затворництва й жалоби, притишених голосів і божевільної нудьги вона таки на вечірці, та ще й найбільшій, яку будь-коли влаштовувано в Атланті. І перед нею повно людей, і стільки світла, і музика, і вона може милуватися гарненькими мереживами, вбраннями й оздобами, що їх цей звісний капітан Батлер доправив сюди крізь блокаду під час свого останнього плавання.
Вона присіла на маленькому дзиглику за прилавком і оглянула довжелезну залу, яка ще кілька годин тому була голим і бридким приміщенням для тренувань. Це ж як багато довелося дамам попрацювати сьогодні, щоб так усе тут причепурити! Тепер зала була просто прегарна. Чи не з усієї Атланти назносили сюди свічники й канделябри, думала вона,— срібні, кожен з десятком звивистих консолей, порцелянові з чарівними фігурками при основі, старовинні бронзові стояки, прямі й поважні, обтяжені свічками всякого розміру й кольору, від яких чувся аромат восковика,— вони стояли попід стінами на пірамідах для гвинтівок, на довгих декорованих квітами столах, на прилавках лотків і навіть на підвіконнях відчинених вікон, де полум’я свічок легенько погойдувалось під теплим літнім леготом.
Величезна потворна лампа, що звисала на іржавому ланцюгу зі стелі в середині зали, прибрала зовсім інакшого вигляду, коли її прикрасили плющем та диким виноградом, який від жароти вже став в’янути. Зі стін приємно пахтіло смоляним духом соснового віття, а по кутках кімнати з нього поробили щось на кшталт затишних альтанок для дам старшого віку. Скрізь видніли довгасті гірлянди плюща, дикого винограду й сасапарелі, що тяглися каскадами вздовж стін, над вікнами, над яскраво оздобленими лотками. І всюди серед цього зела на червоно-голубих стягах і корогвах майоріли яскраві зірки Конфедерації.