Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т.

Рис. 240.1. Платники екологічного податку[280]

240.1. У даній статті ПК України конкретизуються суб’єкти, яких саме організаційно-правових форм господарювання є платниками екологічного податку.

Далі в пп. 240.1.1, 240.1.2, 240.1.3 розкривається, внаслідок вчинення яких дій суб’єкти, зазначені в п. 240.1 ПК, набувають ознак платників екологічного податку.

240.1.1. У даному підпункті ПК визначено, що суб’єкти, вказані у п. 240.1 ПК України, набувають ознак платника екологічного податку за умови, якщо внаслідок їх діяльності утворюються викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.

Досліджуючи терміни, вказані в даному пп. ПК, зазначимо, що викид речовини, згідно з наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 р. № 7 «Про затвердження Інструкції «Про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві», визначається як надходження речовини в атмосферу від джерел забруднення. Забруднююча речовина визначається як речовина хімічного або біологічного походження, що наявна або надходить в атмосферне повітря і може прямо або опосередковано справляти негативний вплив на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища згідно із Законом України від 16.10.1992 № 2707-ХІІ «Про охорону атмосферного повітря». Поняття «стаціонарне джерело» забруднення визначено в розділі 1 пп. 14.1.230 ПК України, відповідно це — підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти.

Суб’єкт, вказаний у п. 240.1 ПК України, зобов’язаний з’ясувати вид і кількісний склад забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря внаслідок провадження його діяльності. Для цього необхідно провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферу, звернувшись до спеціалізованих організацій, відповідних підрозділів підприємств, які мають певний досвід роботи, технічне обладнання і перебувають на обліку в Міністерстві екології та природних ресурсів України відповідно до пп. 1.10 Інструкції від 10.02.1995 р. № 7 (повна назва документа наведена вище). Слід зазначити, що питання щодо інвентаризації викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення не належить до компетенції податкових органів.

Після проведення інвентаризації суб’єкта, вказаного в п. 240.1 ПК України, необхідно отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами відповідно до ст. 11 Закону України від 16.10.1992 р. № 2707 «Про охорону атмосферного повітря».

Як зазначено у п. 250.3 ПК України, органи виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища передають до органів ДПС переліки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб — підприємців, яким в установленому порядку видано дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Невключення підприємства, установи, організації, громадянина — суб’єкта господарювання до вказаного переліку не звільняє їх від сплати екологічного податку.

Крім того, необхідно зазначити, що суб’єкти господарювання, які використовують автономні системи опалення власних адміністративних, торговельних, складських та інших приміщень паливом (газом, мазутом тощо), є платниками екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення[281].