Інспектор і ніч. Бразільська мелодія
- Автор: Райнов Богомил
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Юрій Чикирисов
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія». Краткое содержание книги:
Розслідуючи справу, інспектор карного розшуку Петр Атанасов стикається з компанією молодиків, які намагаються жити на «західний манер», вбачаючи сенс життя в розвагах, і несвідомо стають зброєю в руках валютників та контрабандистів.
— Марин Стефанов Манев… — читає контролер.
Марин, себто Філіп, лише киває головою, ледь-ледь усміхаючись.
— Зайдіть на хвильку на цей бік…
Філіп знову киває, всміхаючись. Коли він заходить «на цей бік», там опиняюсь і я.
— Добридень! Останнього разу ви, здається, були з бородою?
Нарешті високий вродливий чоловік ховає свою усмішку, але не втрачає самовпевненості.
— Так вам краще, — зауважую підбадьорливо.
— А чи не можна без ефектів? — спокійно запитує Манев. — Мені й без цього зрозуміло, що номер не вийшов.
Філіп тримається так поблажливо, наче затримали не його, а мене.
— Як завжди в таких випадках, зробіть обшук, — наказую митникові, що зупинився в дверях.
Через десять хвилин мені стає зрозумілим, чому цей красень тримається так зухвало. Обшук нічого не дає. Зокрема щодо валюти — її не більше зазначеної суми, викраденої з Маринової кишені.
— Хоч би запитали про свого брата… — нагадую я, коли ми йдемо до виходу.
— А що запитувати? Якщо ви тут, то й він уже вдома.
— Еге ж, але ви його так запакували, що він міг попасти й на той світ.
— Люди так легко не вмирають, — відповідає зневажливо Філіп.
— Але ж Асенов умер.
— Це вже не моя справа.
Молодик уже, напевно, знає, що загруз у багні обома ногами. Але загруз іще не настільки глибоко — вирок за користування чужим паспортом не смертельний. Треба якийсь час зразково потриматися в ув'язненні — а наш «герой» уміє зразково триматися, — і все мине, як поганий сон. У певному розумінні — якщо шукати втіхи — те, що його схопили, для нього навіть і краще: це яскравий доказ того, що Філіп не викрадав у Асенова долари — дзуськи! Отже, він взагалі не причетний до справи, яка розслідується.
Ще після першого допиту Магди я почав стежити: що буде далі. Щось неодмінно мало статися. Магда хотіла попередити Філіпа про те, що навколо нього заварилася каша, Філіп — якщо мої припущення правильні — хотів примусити себе діяти, а я хотів одержати можливість застукати його на гарячому, хоч не знав точно, що й де він робитиме. І ось усе вийшло точно так, як і передбачалося, крім однієї деталі: він виявився з порожніми руками. Жодного доказу, жодного зв'язку між затриманим порушником і тією кімнатою на п'ятому поверсі. Знову й знову ця шизофренічна історія повного роздвоєння. Можна збожеволіти! Добре, що в нас міцні нерви.
Супроводжую Манева до автомобіля і, щоб він не сумував, сідаю поруч нього. Шофер — це випадково знову мій друг Кольо — дає повний газ, ми минаємо переїзд, завертаємо до комплексу «Ленін» і їдемо в центр Софії. Повз нас пропливають фасади високих сучасних житлових будинків, але коли я дивлюсь краєм ока на свого супутника, в мене виникає підозра, що ця чудова картина, осяяна променями травневого сонця, не вражає його.
— Сумне повернення в рідний край, чи не так? Особливо, якщо ти його й не покидав.
— Це ви робите його сумним, — неприязно відповідає Філіп. — Якщо людина може вільно виїздити, їй радісніше й повертатися назад.
— З цього приводу, здається, ми з вами вже дискутували. Хоч — це, звісно, моя особиста думка — таким, як ви, я б дозволяв вільно їхати, куди вони забажають, саме тому, що в них немає наміру повертатися назад. Прочиститься повітря, і взагалі буде менше мороки.
— В такому разі я можу тільки шкодувати, що не ви вирішуєте ці питання.
Голос у нього такий же самовпёвнений, як і раніше, з легкою ноткою внутрішньої переваги над співрозмовником.
— А де ви, власне, думали влаштуватися?
— Будь-де. Аби тільки можна було жити, як мені хочеться.
— Ви ніде не могли б жити, як вам хочеться, Манев. Скрізь існують закони.
— Так, але інші.
— Інші чи ні, але всі закони однаково забороняють злочинність у загальному значенні цього слова.
— Я не вважаю себе злочинцем ні в загальному, ні в конкретному значенні цього слова.
— Зрозуміло. І все ж таки, де ви хотіли оселитися? Ви не з тих людей, що вирушають в далеку дорогу навмання, без конкретного плану в голові.
— Мої плани мертві. Тож не будемо турбувати мерців.:
— Включаючи й Асенова?
Він не відповідає. Я теж не наполягаю. Важко вести серйозну розмову, коли навколо весь час змінюються краєвиди весняних вулиць, відволікаючи твою увагу.
Зупиняємося біля нашої установи, і я веду Філіпа сходами вгору, до свого кабінету. Той факт, що ми опиняємося в моєму кабінеті, здається, викликає у молодика якесь неприємне передчуття. Він добре знає, що я не маю стосунку до порушень кордонів і паспортного режиму.