Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Я нічого не чую! — простодушно загорлав той з виразом докірливого подиву на обличчі.— Говори голосніше: я нічого не чую!
— Геть з кабіни! — у розпачі заскиглив Йоссар’ян. — Зараз нам буде амба. Невже не розумієш! Нас убивають!
— Курс, курс, туди-розтуди! — тонким, страдницьким голосом зарепетував у переговорний пристрій Макпростак. — Куди йти? Куди йти?
— Ліворуч — круто! Ліворуч, будь ти проклятий! Крутіше, крутіше, крутіше!
Аарфі підповз упритул до Йоссар’яна й штрикнув його в ребра мундштуком своєї люльки. Йоссар’ян заіржав од болю, підскочив аж до стелі і, зробивши в повітрі несподіване для самого себе сальто, важко впав навколішки. Блідий як крейда, він весь аж тремтів од люті. Аарфі ж підбадьорливо моргнув йому і, кумедно витягши губи, кивнув великим пальцем через плече у бік Макпростака.
— Ти часом не знаєш, яка це блоха його вкусила? — хихикнувши, запитав він.
Йоссар’янові раптом здалося, що все це відбувається в химерному, кошмарному сні.
— Ти коли-небудь заберешся звідси? — жалісно зойкнув він і щосили штовхнув Аарфі в бік лазу. — Чи тобі позакладало? Марш на місце! — І тут же вереснув у переговорний пристрій: — Униз! Униз!
Літак знову пішов у піке — крізь гуркіт, скрегіт, ляскіт суцільної стіни зенітного вогню, але Аарфі тишком-нишком знову підібрався до Йоссар’яна ззаду і ще раз боляче штрикнув його межи ребра люлькою. Йоссар’ян схлипнув і зірвався на рівні.
— Я так і не розчув, про що ти говориш! — прокричав Аарфі йому на вухо.
— Я сказав: геть звідси! — заверещав Йоссар’ян і гірко заплакав. Тоді заходився з усієї сили молотити Аарфі кулаками. — Геть від мене! Геть!
Бити Аарфі кулаками було все одно, що лупцювати погано надутий гумовий балон, — м’яка, нечутлива маса не чинила жодного опору, взагалі не реагувала на удари, тож невдовзі Йоссар’янів запал згас, руки знеможено опустилися долу. Принизливе почуття власної немочі раптом пойняло всю його істоту, і він насилу стримався, щоб не заревіти ревма від жалю до себе самого.
— Що ти сказав? — запитав Аарфі.
— Забирайся геть від мене! — знову став благати Йоссар’ян. — Лізь назад!
— Я знову нічого не чую!
— Ну і хай, — простогнав Йоссар’ян, — ну і хай. Тільки дай мені спокій.
— Що — ну і хай?
Йоссар’ян спересердя кілька разів бебехнув себе в лоб. Тоді підвівся, схопив Аарфі за барки, міцніше вперся ногами і, підтягнувши до лазу, вкинув його туди, як напхом набитий здоровезний лантух. А сам поліз назад на своє місце. І тут немов страхітливої сили ляпас пролунав у нього над самим вухом — це вибухнув снаряд. В якомусь уламку його розтрощеної свідомості ворухнувся подив, що їх усе-таки не вбило. Літак знову дерся вгору. Мотори ревіли, наче від болю, кабіну сповнював задушливий чад перегрітого машинного масла. А тут Йоссар’ян зненацька побачив, що йде сніг.
Він з подиву заблимав очима. Тисячі манюсіньких клаптиків паперу, немов снігові пластівці, кружляли всередині кабіни, пурхаючи, липли до вій, забивали йому ніздрі, лізли в рот, не давали вдихнути. Спантеличений, засліплений, він безладно закрутив головою. А в цей час Аарфі, тупо шкірячись на всі зуби, з гордим виглядом підсунув Йоссар’янові під самий ніс розірвану на клапті карту. Чималий осколок зенітного снаряда пробив підлогу кабіни, прорвав грубезну паку Аарфієвих навігаційних карт і вилетів крізь стелю, трохи не зачепивши їхніх голів. Аарфі був у цілковитому захваті.
— Ти коли бачив таке? — вигукнув він і, просунувши два оцупкуватих пальці крізь нерівну дірку в карті, зробив Йоссар’янові «козу». — Ти коли бачив таке?
Від його радісного екстазу в Йоссар’яна відібрало мову. Аарфі на мить здався йому несамовито-нездоланним велетнем-людожером, від якого годі намагатись утекти чи сховатися, — як у страшній казці чи в кошмарному сні, і заціпенілий від страху Йоссар’ян ніяк не міг уторопати, чого ж саме він так боїться його.
Струмінь холодного повітря зі свистом вривався крізь рвану пробоїну в підлозі, міріади клаптиків білого, як гіпс, паперу фуркали в літаку, і це тільки посилювало Йоссар’янове враження. Немов уся ця фантасмагорія відбувається в якомусь, може, підводному царстві. Все виглядало химерним, гротесковим, бутафорським. Голова розвалювалась від пронизливого шуму, який нещадно буравив йому вуха: це ошалілий Макпростак слізно й безладно благав дати йому курс. Йоссар’ян із хворобливою цікавістю вивчав круглий, як місяць, вид Аарфі, а той у свою чергу, світосяйно всміхаючись, втупився у нього крізь паперову завірюху безхмарним порожнім поглядом, тож Йоссар’ян остаточно переконався, що має справу з невиліковним шаленцем. А в цей час праворуч, якраз на висоті літака, один по одному вибухнули вряд вісім снарядів, далі ще вісім і ще.