Пастка на дурнів

— То це ж те, що треба! — радісно оголосив він і на всі лади засвистів у свої вусики. — Так, ваша честь, старий Малюк Семпсон зовсім не проти! — Він посвистав ще трохи у переговорний пристрій, потім крикнув: — Увага, голуб’ятка! Говорить адмірал Малюк Семпсон! До вас горлає-промовляє сам адмірал Малюк Семпсон, гордість флоту її королівської величності! Так-от, ваша честь! Ми повертаємо додому, хлоп’ята-голуб’ята, і хай живе наша поломочка!

Красунчик Кристі переможним змахом руки зірвав із себе шолом та навушники і від надміру почуттів заходився гойдатися туди й сюди, як пустотливе дитя у кріслі-гойдалці. Сержант Туз важко вивалився з кулеметного бронековпака нагорі і в несамовитому захваті почав дубасити льотчиків по спинах. Малюк Семпсон відвалив від бойового лаштунку, описав широку плавну дугу і взяв курс на П’яносу. Встромивши штекер переговорного пристрою в одне з аварійних гнізд, Йоссар’ян почув, як хвостові стрільці дуетом співають «Кукарачу».

Та коли приземлилися, їхні веселощі умить згасли. Сходячи на землю й залазячи до поданого їм джипа, Йоссар’ян ясно усвідомлював, що накоїв. Поки їхали, ніхто не промовив і слова. Гнітюче, гіпнотизуюче безгоміння огортало гори, море, придорожні чагарі. Почуття самотності стало ще гострішим, коли, звернувши з шосе, вони помчали до розташування ескадрильї. Йоссар’ян вийшов з машини останній. Все навкруги завмерло. В могильній, дурманній, як наркотик, тиші, що висіла над порожніми наметами, тільки ледь шелестів легкий теплий вітерець та лунко стукотіло Йоссар’янове серце. Ескадрилья наче вимерла, не видно було жодної живої душі, крім Дока Дайліка, який сумовито куняв біля завішеного входу до санчастини. Настовбурчившись, мов сива каня на сухій гілляці, він марно намагався відігріти на паркім осонні свого хронічно закладеного носа. Йоссар’ян знав, що купатися Дока Дайліка не заманиш. Док Дайлік тепер і близько не підходив до води: адже там людина може зомліти, або закупоряться раптом коронарні судини — і тоді їй труба, навіть якщо глибина — по кісточки. Людину може затягти в відкрите море підводна течія або підкосити поліомієліт чи менінгіт від переохолодження чи перенапруження. Та мало що могло статися! Загальний страх перед Болоньєю вселив у Дока Дайліка ще боліснішу турботу про власне життя. Тепер ночами йому постійно ввижалися грабіжники.

У фіолетовому мороці намету опервідділу Йоссар’ян угледів Вождя Зеленого Вужа, який займався пильною справою — крав віскі з казенних запасів. Акуратно підробивши підписи непитущих, він спритно переливав жадану отруту в заздалегідь заготовлені пляшки. Вождь квапився націдити собі якнайбільше алкоголю, поки не спохватиться капітан Гадд, котрий щохвилини міг ввалитися до намету і, упіймавши його на гарячому, докрасти решту.