Атомний вогонь над океаном
- Автор: Балль Курт Герварт, Вайзе Лотар
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: П. Н. Факторович
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Атомний вогонь над океаном». Краткое содержание книги:
Автори повісті, письменники Німецької Демократичної Республіка, переносять читача в американське атомне місто — центр, у якому вчені працюють над проблемою керованої ядерної реакції. Та їхні наукові відкриття попадають до рук мілітаристів з Пентагону. Сфальсифікувавши результати досліджень, бізнесмени починають трубити про «чисту», нібито позбавлену радіоактивності бомбу і організовують у районі Тихого океану випробування її, від якого неминуче загине багато тубільців з островів. Але ця спроба не вдається. Ціною власного життя молодий учений знешкоджує жахливу зброю. Прихильники миру чесні люди — вчені, робітники — викривають підступні плани імперіалістів.
Книга закликає до боротьби проти загрози страхітливої атомної війни, за використання досягнень науки в ім'я миру і щастя людей.
Та ні, цього не буде! Якщо батько прочитає його листа, він не запалить бомби, не прикриє злочин своїм іменем. А Вільсон? Для нього бомба — це великий бізнес… Отже, сонце спалахне.
Кальман глянув на людей, що стояли навколо, і йому стало боляче. В них були гарні тіла й добрі очі. І все це знищать вогонь і смерть. Науковець підвівся і сказав, що піде до катера, а потім подивиться на прилади, які він встановив на острові кілька днів тому.
Раптом почулося гудіння літака. Барн прислухався. Адже польоти патрульних літаків уже припинено. Виходить, батько послав машину по нього! Випробування не буде!
Барн побіг до піщаного берега. Літак заревів за горою і пронісся на висоті двадцяти-тридцяти метрів над верхівками пальм.
Барн ніби скам'янів. Це ж не з «Ізабелли» літак. Якась машина зовсім іншого типу. Вона, як вертоліт, почала спускатися на землю майже вертикально. Мабуть, піднімається теж так, без розгону. Барну здалося, що він побачив знайоме обличчя за скляним щитом літака. Невже Хріс Браун? Ні, це неможливо!
Тієї ж миті Хріс Браун ударив Джона Стіпса по плечу і гукнув:
— Внизу стоїть Барн Кальман.
Раптом Браун побачив катер. Він аж очі заплющив від подиву: подумати тільки, тут є і катер…
Барн помахав руками. «Альбатрос» знову піднявся вгору, трохи покружляв і сів біля самих ніг молодого Кальмана. Одразу ж відчинилися дверцята кабіни пілота, і з неї вилізли Хріс Браун та Джон Стіпс.
Друзі обнялися.
— Невже тобі так треба було вилетіти в кругосвітню подорож, Хріс? У тебе ж такий стан здоров'я?
Прибулі вражено перезирнулися.
— Вже й сюди дійшла ця новина? — сміючись запитав Стіпс і цілком серйозно додав: — Наша подорож закінчилася, дорогий друже. Саме тут. Ми хочемо як непрохані гості взяти участь в експерименті ПЕК і по радіо передати світові правду про нього. Ви нічого не маєте проти?
Барн спершу не знав, що відповісти. Він оглянувся, подумав, потім відповів:
— Добре, Джон, якщо ви не спізнилися. Звідси ви тепер навряд чи зможете вилетіти.
Приятелі сіли в затінку пальми. Почувши гудіння літака, тубільці спочатку поховалися в свої хижі, а потім повиходили і поступово підійшли ближче до білих людей. Барн розповів Хрісу і Стіпсу про те, які проведено підготовчі заходи, коли і де мають провести експеримент і чому він опинився тут.
— Вибуху не можна допустити, — сказав, немовби заклинаючи його, Хріс.
— А як ти цьому перешкодиш? — Барн втомлено всміхнувся. — Невже думаєш, що радіограма з катера переконає Вільсона і він відмовиться од випробування бомб? У крайньому разі він перенесе вибух на кілька годин, пошле два-три катери, і нас візьмуть силою. Чи, може, ти хочеш пробратися на борт «Урагана» і знешкодити бомбу? Така можливість ще є, але з контрольною бомбою все одно нічого не зробиш. Вона вибухне на висоті восьми тисяч метрів, а скинуть її з висоти десять кілометрів.
— Тоді я їду на «Ураган».
— Ти божевільний, Хріс, зовсім божевільний.
— Чому? Катер є… — сказав Хріс і замовк. Потім знизав плечима і тихо додав — Звичайно, це дурниці. — А сам подумав: «Варто попрацювати з півгодини на «Урагані», і нещастя не буде».
Стіпс позіхнув.
— Ми летіли майже без посадки, — сказав він пробачаючись. — Скільки ще є в нас часу?
Барн глянув на годинника і відповів:
— П'ять годин.
— Мені дуже хотілося б прилягти на часинку, але боюсь проґавити цікаве. Краще прийму кілька таблеток кофеїну.
Журналіст пішов до літака. Тим часом обидва науковці знову й знову обговорювали можливості поїздки на «Ураган». Залишалася тільки одна надія… у вирішальний момент батько Барна відмовиться од експерименту.
— А хіба рація на катері працює? — спитав Хріс.
— Вона має спеціальний прилад автоматичної сигналізації, — відповів Барн. — Як тільки хтось передає на її хвилі, починає діяти сирена.
Хріс знову знизав плечима і запропонував Барну піти до катера.
В цю мить у дверях кабіни літака з'явився Стіпс і гукнув:
— Хріс! Барн! Швидше сюди! Сенсація!