Атомний вогонь над океаном
- Автор: Балль Курт Герварт, Вайзе Лотар
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: П. Н. Факторович
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Атомний вогонь над океаном». Краткое содержание книги:
Автори повісті, письменники Німецької Демократичної Республіка, переносять читача в американське атомне місто — центр, у якому вчені працюють над проблемою керованої ядерної реакції. Та їхні наукові відкриття попадають до рук мілітаристів з Пентагону. Сфальсифікувавши результати досліджень, бізнесмени починають трубити про «чисту», нібито позбавлену радіоактивності бомбу і організовують у районі Тихого океану випробування її, від якого неминуче загине багато тубільців з островів. Але ця спроба не вдається. Ціною власного життя молодий учений знешкоджує жахливу зброю. Прихильники миру чесні люди — вчені, робітники — викривають підступні плани імперіалістів.
Книга закликає до боротьби проти загрози страхітливої атомної війни, за використання досягнень науки в ім'я миру і щастя людей.
З-за стіни чулися голоси. Брекдорп прислухався і впізнав голос Кальмана.
— Та облиш ти, нарешті, свої докори, юначе. Відмовитися од перевірки своїх теоретичних висновків на практиці? Це ж смішно! Показники, які я добув, правильні! Я в цьому певен! Ти мені не довіряєш, Барн, не довіряєш ні як батькові, ні як ученому. Ти мені весь час торочиш про Жоліо Кюрі, Гана, Полінга і ще бозна про кого. Але це все в минулому, хлопче. Я не хочу слухати від тебе напівкомуністичних нашіптувань Стефсонів. — Кальман мало не надривався од крику, через тонку стіну каюти було чути навіть його поривчасте дихання.
— Ти несправедливий до Стефсона і до Біт, батьку. Вони нічого не мають проти тебе. Проти ядерних випробувань застерігають не тільки Стефсони, а й учені всього світу. Ти ж сам знаєш, що Полінг зібрав десять тисяч підписів, ти добре знаєш….
— Звичайно, — перервав Кальман сина, — звичайно, інакше я не робив би цього експерименту. Почекай наслідків, а тоді вже читатимеш мені проповіді про високу мораль, якщо в цьому буде потреба.
— Завтра буде пізно, батьку. Невже ти й справді хочеш взяти на себе відповідальність за те, що з кожним днем все більше хворітиме людей на променеву хворобу, викликану радіоактивними ізотопами? Подумай і про майбутні покоління. Ти ж знаєш, що сталося з Ліліан Бредлі. Ти хочеш, щоб після нас земля була заселена такими потворами, недолюдками? Проти променевої хвороби є лише один захист — це заборона атомної зброї і ядерних випробувань!
Кальман нічого не відповів синові.
— Молодий ще може вплинути на старого, — прошепотів Вільсон.
Потім знову заговорив Джек Кальман, але так тихо, що крізь стіну важко було розібрати слова:
— Я не візьму на себе вини… Ні, я…
— А ти можеш дати гарантію, — добивався свого Барн, — що твоя реакція по сполученню нейтронів не збільшить існуючу загрозу опромінення людства? Дай мені таку гарантію, батьку. Поклянися, якщо ти можеш!
За стіною було чути, як професор бігає по каюті, наче звір у клітці.
— Цей молодий Кальман, — сказав Вільсон, сердито покусуючи собі нігті і поблискуючи чорними очима, — полетить звідси під три чорти!
— Ти вимагаєш неможливого, — відповів Кальман синові. — Ти ж і сам це знаєш. Хто з учених може дати таку гарантію щодо своїх експериментів? Мабуть, ніхто. Закони природи надто складні і ще далеко не всі вивчені.
— Отже, ти все ж поділяєш мої сумніви? При звільненні таких величезних мас енергії може виникнути безмежна кількість непередбачених факторів. — Барн понизив голос, і Вільсону довелося прикласти вухо до самої стіни. — Як ти думаєш, тату, жителі островів потерплять від радіації?
— Я нічого не думаю, нічогісінько. Я тільки вважаю, що експеримент проходитиме так, як ми розрахували.
— А ти здійсниш свій експеримент, якщо я добровільно попрошуся на острів для проведення біологічних досліджень?
— Барн! — Кальман аж застогнав.
Син щось дуже тихо сказав батькові, чого Брекдорп і Вільсон не почули. Потім Барн вигукнув:
— Тубільці на островах вам потрібні для експерименту, як іншим ученим мавпи і щури. Та доля, на яку ви прирекли тубільців, буде і моєю.
Вільсон раптом відсахнувся од стіни, бо в сусідній каюті грюкнули двері.
— Дуже цікаво іноді прикласти вухо до стіни. Як ви гадаєте, Брекдорп? Чому ви мовчите, директоре? — Вільсон, здавалося, був у дуже веселому настрої. — Якщо молодий Кальман так хоче, то нехай поїде на острів. Будь ласка, я не заперечую. Нам зовсім не потрібно, щоб він тут бешкетував.
— А що як буде невдача? — після короткої мовчанки спитав директор атомного міста.
Вільсон запалив сигарету і відповів:
— Ви іноді ставите дитячі запитання, Брекдорп. Яка невдача? У нас невдачі не може бути й не буде. Чиста бомба Кальмана, може, й не чиста, але моя бомба, Брекдорп, справді чиста! Ходімо на палубу.
Брекдорп глянув на Вільсона і помітив в його очах глузливі іскорки.
Коли вони проходили по коридору, директор ПЕК розповів веселий анекдот. Але Брекдорпу було зовсім не смішно. Відчувши його настрій, Вільсон теж замовк і тільки кинув на товстуна зневажливий погляд.
Обидва директори піднялися на палубу. В цей час до «Ізабелли» саме підходили п'ять катерів. Вільсон дивився на них зовсім спокійно, а Брекдорп занепокоєно. Він квапливо підійшов до поручнів. Катери привели на буксирі більше десятка парусних човнів тубільців. Самих тубільців пересадили на катери і тримали під охороною військових моряків.