Тринадцята легенда

І в перший же день тиші, коли почало здаватися, що її ніщо ніколи не переривало, будинок узявся за своє старе заняття: він продовжив занепадати. Спочатку — помаленьку: з усіх закутків, з кожного предмета в домі почав виповзати бруд. Усі поверхні, наче крізь пори, виділяли пил. Вікна ніби самі вкривали себе першим тонким шаром сажі. Розклад прибирань, що його склала місіс Дюн, спочатку похитнувся, а потім і геть розвалився. Внутрішня природа Енджелфілду почала брати своє. І знову настав час, коли в домі стало неможливо взяти щось до рук, не відчувши при цьому липкого бруду на пальцях.

Предмети теж швидко повернулися до старих звичок. Першими пішли у мандри ключі. Буквально за добу вони повискакували із замкових шпарин та залізних кілець, що тримали їх докупи, і згуртувалися в безладну запорошену компанію у заглибині під відірваною дошкою в підлозі. Срібні канделябри, і досі зберігаючи блиск, якого надала їм Естер, перемістилися з полиці над каміном до стосу скарбів, що його нагромадила під своїм ліжком Еммеліна. Книжки полишили свої місця на полицях і перебігли нагору, де спочили в кутках і під диванами. Штори знову взяли звичку самі себе зашторювати. Навіть меблі — і ті сповна скористалися знову набутою свободою пересування: то софа раптом відсунеться на кілька дюймів від стіни, то крісло перескочить на два фути ліворуч. Усе свідчило про те, що домовик знову відчув свою безкарність.

Під час ремонту дах спочатку розбирають, а вже потім лагодять. Дірки, що їх залишив покрівельник, були навіть більшими за початкові. Лежати на долівці горища і ніжитися у лагідному промінні сонця — то було одне, а коли крізь дірки лив дощ — то було зовсім інше. Дошки підлоги поволі розм'якли, й вода почала проникати на нижні поверхи. З'явилися місця, де ступати було вже небезпечно, бо дошки прогиналися під ногами. Через якийсь час вони проваляться, і крізь діру можна буде спокійнісінько розглядати нижню кімнату. Цікаво, а коли з горища можна буде зазирнути до бібліотеки? А чи скоро проваляться всі підлоги — щоб можна було з льоху дивиться крізь чотири поверхи на небо? Га?..

Божі дороги годі збагнути. Шляхи, якими рухається вода, так само незбагненні. Коли вона потрапляє до будинку, сила тяжіння впливає на неї не напряму, а опосередковано. У стінах і під долівкою знаходить вона потаємні річища й протоки; вона просочується і дзюркотить у найнеймовірніших напрямках, виходячи на поверхню у найнесподіваніший місцях. По всьому будинку було розкладено ганчірки для всотування вологи, але ніхто їх ніколи не викручував; у тих місцях, де накрапала вода, було розставлено мідниці й каструлі, але вони швидко переповнювалися, й нікому не спадало на думку їх спорожнити. Від постійної вологості почав відпадати тиньк і став кришитися будівельний розчин між цеглинами. Дошки ж на горищі вже можна було розхитати рукою, як гнилі зуби.