Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
Після втрати Шевардінського редуту на ранок 25 числа ми залишились без позиції на лівому фланзі і були вимушені відігнути наше ліве крило й поспішно укріплювати його де попало.
Та мало того, що 26 серпня російські війська стояли тільки під захистом слабких, незакінчених укріплень. — невигода цього положення збільшилася ще тим, що російські воєначальники, не визнавши факту, що остаточно стався (втрати позиції на лівому фланзі і перенесення всього майбутнього поля бою вліво), залишались на своїй розтягнутій позиції від села Нового до Утиці і внаслідок того мусили пересувати свої війська під час бою з правого боку на лівий. Таким чином за весь час бою росіяни мали проти всієї французької армії, спрямованої на наше ліве крило, вдвічі слабші сили. (Дії Понятовського проти Утиці і Уварова на правому фланзі французів становили окремі від розвитку битви дії.)
Отже, Бородінський бій стався зовсім не так, як (намагаючись приховати помилки наших воєначальників і внаслідок того применшуючи славу російського війська і народу) описують його. Бородінський бій не відбувся на обраній і укріпленій позиції при трохи лише слабших силах на боці росіян; Бородінський бій росіяни приймали внаслідок втрати Шевардінського редуту на відкритій, майже неукріпленій місцевості з силами вдвічі слабшими проти французів, тобто в таких умовах, у яких не тільки немислимо було битися десять годин і зробити бій невиразним, але й немислимо було вдержати протягом трьох годин армію від цілковитого розгрому і втечі.
XX
25-го вранці П’єр виїжджав з Можайська. На крутому і кривулястому спуску з величезної гори, що вів з міста повз собор, який стояв на горі з правого боку і в якому правилося і дзвонили в усі дзвони, П’єр виліз з екіпажа і пішов пішки. За ним спускався по горі якийсь кінний полк зі співаками попереду. Назустріч йому піднімалася валка возів з пораненими в учорашньому бою. Возії-селяни кричали на коней і стьобали їх батогами, перебігаючи з одного боку на другий. Вози, на яких лежали і сиділи по три та по чотири поранених солдати, стрибали по накиданому камінні, що правило за брук на крутому узвозі. Поранені, обв’язані ганчірками, бліді, з підібраними губами й насупленими бровами, тримаючись за полудрабки, підстрибували і штовхалися на возах. Усі майже з наївною дитячою цікавістю дивилися на П’єрів білий капелюх і зелений фрак.
П’єрів кучер сердито кричав на обоз поранених, щоб вони трималися одного боку. Кавалерійський полк з піснями, спускаючись з гори, насунувся на П’єрову дрожку і не давав місця проїхати. П’єр зупинився, притиснувшись до краю скопаної в горі дороги. З-за укосу гори сонце не сягало в заглибину дороги, тут було холодно, сиро; над головою у П’єра був яскравий серпневий ранок, і весело дзвонили в усі дзвони. Одна підвода з пораненими зупинилася край дороги біля самого П’єра. Возій у личаках, задихавшись, підбіг до свого воза, поклав камінь під задні, без шин, колеса і став поправляти шлею на своїй конячині, яка зупинилася.
Один поранений старий солдат з підв’язаною рукою, ідучи за возом, узявся за нього здоровою рукою і оглянувся на П’єра.
— Що, земляче, тут покладуть нас, чи як? А мо, до Москви? — спитав він.
П’єр так замислився, що не розібрав запитання. Він дивився то на кавалерійський полк, який зустрівся тепер з валкою поранених, то на той віз, біля якого він стояв і на якому сиділи двоє поранених і лежав один. Один з солдатів, що сиділи на возі, був, мабуть, поранений у щоку. Вся голова його була обв’язана ганчірками, і одну щоку роздуло завбільшки в дитячу голову. Рот і ніс йому скривило набік. Цей солдат дивився на собор і хрестився. Другий, молодий хлопчина, рекрут, білявий і білий, ніби зовсім без крові в тонкому обличчі, з застиглою доброю усмішкою дивився на П’єра; третій лежав ниць, і його обличчя не було видно. Кавалеристи-співаки проходили над самим возом.