Таврований
- Автор: Ремени Ник
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таврований». Краткое содержание книги:
Однак у 1937 році в числі інших військових (у першу чергу Блюхера) потрапив під жорна сталінських репресій, два роки просидів у Хабаровській в'язниці. Тільки стійкість, неймовірна мужність дозволили йому вийти з неї живим.
У роки війни очолив найуспішніше партизанське з'єднання, довів, що він не ворог народу. Однак все одно загинув від рук НКВД.
11
Загарбники міцно прив’язалися до з’єднання. Вони йшли по його п’ятах. І напевно збиралися любою ціною покінчити з партизанами. За розвідданими їх переслідували 105-я угорська дивізія, 200-я угорська бригада, кілька рот німецької жандармерії і місцева поліція. В останній раз притиснули, коли з’єднання перебувало в Дубовичах. Всі забули про двадцять четверту річницю створення Червоної Армії. А кадровий військовий Руднєв згадав.
— Давайте проведемо військовий парад загонів нашого з’єднання, — запропонував Ковпаку і Базимі.
— Банкет під час чуми. Німці нас обклали з усіх боків, а ми парад, — засумнівався у намірах комісара Григорій Якович. — Нам треба думати, як ноги винести звідси.
— Один день не змінить обстановку, — відповів Руднєв. — Але політичне значення параду не можна недооцінювати.
Він встав, поправив ремінь з портупеєю. Комірець гімнастерки. На його щоках виступив рум’янець. Очі засяяли. Комісар чекав рішення Ковпака.
— Нехай буде гречка, — сказав своє вагоме слово той. — Собирайте командирів і комісарів…
Центральну площу в Дубовичах очистили від снігу. Сколотили і встановили трибуну. Обтягнули її червоним кумачем. Написали гасла: «Слава нашій рідній героїчній Червоній Армії, що розгромила фашистських загарбників під Москвою!», «Смерть фашистським окупантам!».
Незважаючи на тридцятиградусний мороз, площу заповнили місцеві жителі ще з ранку. Ковпак, Руднєв і Базима приймали парад, привітали особовий склад з’єднання з річницею Робітничо-Селянської Червоної Армії. Задум комісара вдався. Свято мало широкий резонанс не тільки у місцевих, а й у стані ворога, якому донесли про побачене. Противник не наважився відразу нападати на партизанів. Підтягував сили.
З’єднання виграло час. Поповнило запаси зброєю і боєприпасами. «Трійка» вирішила дати бій у селі Веселому. Командування вважало, що тільки вигідна позиція допоможе з’єднанню розбити в багато разів переважаючого противника.
Пішли на село Веселе. Воно розкинулося в лощині. З північного боку поруч ліс і болото. У разі ускладнення можна вийти з бою. Семен Васильович знав це село не тільки по партизанським походам. Зовсім поруч знаходилася його мала батьківщина — село Моісеївка. Ще в дитинстві йому доводилося часто бувати у Веселому. А вдома, як відомо, і стіни допомагають.
Коли розташувалися в дерев’яному будинку з залізним дахом, Радик почав вмовляти батька, щоб відпустив його до мами і брата. Семен Васильович теж скучив за сім'єю. Останнім часом вона почала йому снитися. Він думав, як би чого не сталося, у що б то не стало треба провідати Ньому і Юрика.
Але сьогодні у нього ні хвилини вільного часу. З урахуванням місцевості і конкретних умов у штабі ретельно розробляли операцію. Противник наступає на п’яти.
Семен Васильович підійшов до Радика:
— Давай зробимо так. Після бою відразу провідаємо рідних. Я тобі обіцяю.
Радик вийшов з дому до своїх друзів, а «трійка» взялася за звичні справи. Балуючись чайком, обговорювала стратегію і тактику майбутнього бою з переважаючим противником.
— Не подобається мені тут, — розмірковував вголос Базима, гріючись гарячим чаєм. — Лощина. Краще бити ворога з висотки. Чи не помилився ти, Семен, у виборі?!
— Ні. При грамотному розташуванні ми опинимося в природних окопах. Зате яке рівне поле. Ворог перед нами буде, немов на долоні. Додайте до цього глибокий сніг.
— Будемо знищувати німців з близької відстані, — погодився з комісаром командир.
Підтримав Руднєва і присутній в приміщенні Коренєв. Він зняв шапку. Погладжував рукою розкішну бороду і повторював:
— Зручні позиції.
Після опрацювання операції зібрали командирів і політруків підрозділів. Виступив Руднєв. Він пояснив, чому вибрали Веселе. Воно знаходиться в лощині. Партизани будуть захищені від вогню наступаючого противника, можуть підпускати його на близьку відстань. Тобто застосовувати улюблену партизанами тактику ближнього бою. Це дуже важливо з урахуванням того, що не вистачало патронів і зброї.
Семен Васильович проводив незмінний курс, що найголовніша цінність в загоні, — боєць. Він завжди думав, як уберегти кожного від ворожої кулі. Ось і цього разу сказав:
— Партизани, які мають автомати та кулемети, відіб’ють будь-яку атаку противника, не виходячи з укриття. Нам не треба показного геройства. В контратаки не висовуватися. Це самогубство. Нехай ворог атакує нас на відкритій місцевості. А ми його будемо розстрілювати прицільним вогнем.