Місто дівчат

— Сьогодні я буду триматися берега і пильнувати, скільки п’ю, — пообіцяла тітка Пеґ. — Хоча... Ні, не хочу я нічого пильнувати. Вівіан, прошу тебе, побіжи за Артуром і скажи йому, хай принесе утричі більше коктейлів, ніж мав.

«Якщо він уміє множити», — подумала я.

Я рушила до бару. І якраз махала бармену, намагаючись привернути його увагу, коли чоловічий голос промовив:

«Можна вас пригостити, міс?». Я обернулася, кокетливо усміхаючись, і побачила свого брата, Волтера.

Я не відразу його впізнала, бо дуже вже дивно було зустріти його у Нью-Йорку — у моєму світі, серед моїх людей.

Крім того, мене збила з пантелику родинна схожість. Ми з ним були подібні як дві краплі води, так що я на мить розгубилася, подумавши, що наткнулася на дзеркало.

Якого милого тут робить Волтер?

— А ти не дуже рада мене бачити, — стримано усміхнувся він.

Я не знала, рада я була чи ні — я страшенно розгубилася.

На думку спадало тільки одне: ну все, я вляпалась. Напевно, батьки пронюхали про мою аморальну поведінку й послали старшого брата, щоб вернув мене на праведний шлях.

Я зиркнула через його плече — чи батьки теж приїхали разом з ним? Бо це означало б остаточний кінець веселощам.

— Та не нервуйся так, Ві, — сказав Волтер. — Я тут сам.

Таке враження, що він прочитав мої думки. Але його слова анітрохи мене не заспокоїли.

— Я ходив на вашу виставу. Мені сподобалося. Ви молодці.

 — Але що ти робиш у Нью-Йорку, Волтере? — я похопилась, що в моєї сукенки надто глибоке декольте, а на шиї ще не зійшов синець від поцілунку.

— Я кинув навчання, Ві.

 — Ти кинув Прінстон?

— Ага.

— А тато в курсі?

 — Так.

Я нічого не розуміла.

Паршивою вівцею в нашій родині була я, а не Волтер.

І що я чула — він покинув Прінстон? Я уявила собі, як Волтер зривається з ланцюга: перекреслює роки чемної поведінки й приїжджає до Нью-Йорка, щоб разом зі мною з головою пірнути в карнавал пиятики, гулянок і шалених танців у «Лелеці». Може, то я спонукала його стати на слизьке?!

— Я записався на флот, — сказав він.

Ох! Могла б і здогадатися.

— Через три тижні починається навчання у військовому училищі. Я проходитиму вишкіл тут, у Нью-Йорку, у Верхньому Вест-Сайді. На Гудзоні стоїть списаний військовий корабель, на якому тепер тренуються. Офіцерів бракує, тому беруть усіх, хто закінчив два курси коледжу. Підготовка триватиме всього три тижні, Ві. Я починаю відразу після Різдва. Як закінчу, буду корабельним курсантом. Навесні вийду в море і попливу туди, куди відправлять.

— А що тато сказав, коли почув, що ти кинув Прінстон? — запитала я.

Мій голос звучав дивно і неприродно. Я досі не могла оговтатися, такою ніяковою була наша зустріч, але щосили старалася підтримати розмову, вдаючи, ніби все було абсолютно нормально, ніби ми з Волтером щотижня балакали в «Сарді».

— Розізлився як чорт, — відповів Волтер. — Але то не його справа. Я вже дорослий і можу сам вирішувати, що робити. Я зателефонував тітці Пеґ і сказав, що їду до міста. Вона сказала, що я можу пожити в неї кілька тижнів, поки почнеться навчання в училищі. Погуляти Нью-Йорком, подивитися на місто.